Дітріх Бонгьоффер. Життя в спільноті. Вибрані цитати
Почав переглядати відібрані цитати з прочитаних у 2021 році книг. Дуже навіть корисне заняття виявилося. Спочатку подумав поділитися кращими п‘ятьма цитатами, але це надмірно важко. Тому вирішив вибрати і поділитися хорошими цитатами з одною метою — заохотити прочитати книгу в повному обсязі.
Gemeinsames Leben Дітріха Бонгьоффера є його найпопулярнішою книгою. Нажаль до тепер не маємо українського перекладу, але є російською. (Дитрих Бонхоффер. Жить вместе: «Триада», 2000). Корисні цитати собі переклав українською — нажаль більше з російської і менше з німецької.
Книгу рекомендую кожному посвяченому християнину, а пасторам вона до обов‘язкового прочитання. Слідуючи тексту Євангелії і Духу Христовому Бонгьоффер не рідко доволі радикальний, біблійно радикальний…
ПРО ХРИСТИЯНСЬКЕ БРАТЕРСТВО, БОЖЕ СЛОВО І ЛЮБОВ
Християнська спільнота живе й існує завдяки молитві християн, що турбуються одне за одного, інакше воно розпадається.
Якщо я молюся за свого брата, я вже не можу засуджувати або ненавидіти його, скільки б неприємностей він мені не завдав. Під час мого клопотання його лице, раніше чуже і неприємне для мене, перетворюється на обличчя прощеного грішника. Таке радісне відкриття робить християнин, коли починає молитися за інших.
*****
Бог створив цю людину не такою, якою б створив її я. Бог дав його мені як брата не для того, щоб я командував ним і підкоряв собі. Він дав його мені для того, щоб я міг побачити Творця, що стояв за ним. І тоді та інша людина у своїй свободі, в якій вона була створена, стає джерелом радості, хоча раніше завдавала мені лише неприємностей і прикростей. Бог не бажає, щоб я сформував іншу людину такою, якою хочу її бачити. Навпаки, незалежно від мене Бог створив цю людину на Свій образ. Я ніколи не можу знати заздалегідь, як образ Божий проявиться в інших. Цей образ завжди проявляється у зовсім новій та неповторній формі, що виникає лише завдяки вищій творчій силі.
*****
Гріх образи, який так швидко розпалюється серед віруючих, свідчить про те, наскільки сильна жага слави та пошани та як багато ще невіри в громадах.
*****
Бог вклав своє Слово в уста людей, щоб вони могли передавати його іншим людям. Коли Слово Боже доходить до серця людини, вона починає проповідувати його іншим. Бог наказав, щоб ми шукали і знаходили Його живе Слово у свідченні брата; у свідченні, сказаному вустами. Тому християнин потребує іншого християнина, щоб почути від нього Слово Боже. Він потребує його знову і знову в ті моменти, коли перебуває в невпевненості і зневірі, бо не може допомогти собі сам, не спотворюючи істини. Він потребує свого брата-християнина як вісника і глашатая божественного слова спасіння. Він потребує його виключно через Ісуса Христа. Христос у серці відчуває невпевненість, серце його брата — впевнене. Христос у власному серці слабший за Христа в словах брата.
*****
Коли сім’я збирається для поклоніння Богові, після молитви, псалмів і співу гімну слід читати Писання. «приділяй увагу читанню” (1 Тим. 4:13). Нам потрібно подолати багато упереджень, щоб прийти до правильного читання Святого Письма. Майже всі ми виросли з думкою, що читання Писання є лише слухання слова Божого на кожен день. Тому для багатьох читання Святого Письма складається лише з кількох коротких віршів, що формують основну думку дня. … Однак ці короткі біблійні уривки не можуть замінити читання Писання загалом. Біблійний вірш на кожен день — ще не все Святе Письмо, яке залишається на всі часи, до Останніх Днів.
*****
…Але хто сьогодні розуміє, що нам потрібні біблійні підтвердження? Як часто, приймаючи важливе рішення, ми чуємо докази, взяті з життя і з досвіду, і забуваємо про докази Св. Письма. Життєві обґрунтування вкажуть вихід із скрутної ситуації у прямо протилежному напрямку. Тому не дивно, що той, хто ставить під сумнів біблійну мудрість, на перевірку виявляється людиною, яка не знає і не вивчає Св. Письма. Той, хто не вчиться розбиратися в Біблії застосовуючи її до самого себе, не є євангельським християнином.
*****
Отже, на порозі кожного нового дня стоїть Боже Слово, гімн церкви та спільна молитва. Тільки коли християни зміцняться хлібом вічного життя, вони отримують від Бога земний хліб для підтримки тілесного життя. Віддаючи подяку Богові і просячи Його благословень, християнська сім’я отримує хліб свій щоденний з рук Господа.
*****
Ми позбавляємо Бога можливості давати нам великі духовні дари, які Він для нас зберігає, тому що не дякуємо Йому за щоденні дари.
*****
Коли ми їмо хліб наш насущний разом, нам для насичення достатньо навіть найменшої дещиці. Голод настає лише тоді, коли людина дбає лише про себе. Такий дивний божественний закон. Хіба історія про насичення п’яти тисяч двома рибами та п’ятьма хлібами (а також інші біблійні історії) не говорить нам про те саме?
*****
Як любов до Бога починається з того, що ми чуємо Його слово, це ж є і початком любові до брата, коли ми вчимося його слухати. В цьому Божа любов до нас, що Він дає нам не лише Своє слово, але й слухає нас. Тож це Його справа, яку ми робимо зі своїм братом, коли ми вчимося його слухати. Християни, особливо проповідники, часто вважають, коли вони з іншими людьми, то вони завжди змушені «запропонувати» щось, бо це таке їхнє служіння. Вони забувають, що слухання може бути більшим служінням, аніж говоріння. Багато людей шукають вухо, яке б їх вислухало, і вони не знаходять його серед християн, бо там говорять і там, де мали слухати. Але хто вже не може слухати свого брата, той скоро і Бога не буде слухати, а буде лише говорити перед Богом. Тут починається смерть духовного життя, і врешті залишається лише духовна балаканина, священицька поблажливість, яка захлинулась в благочестивих словах. Хто не здібний слухати довго і терпеливо, той завжди буде ігнорувати іншого не помічаючи цього. Хто вважає, що його час надто цінний і він не може його витрачати на слухання, той ніколи насправді не буде мати часу не лише на Бога і братів, але завжди на себе, на свої слова і плани.
*****
Спільнота Духа є спілкування людей, покликаних Христом; людське спілкування є спілкуванням благочестивих справ. У спільноті Духа яскравим полум’ям горить любов братського служіння — агапе; в людському співтоваристві тліє темне кохання добрих і злих бажань — ерос. У першому випадку маємо впорядковане братерське служіння, у другому — безладне бажання задоволень. У першому бачимо смиренне підпорядкування людини своїм братам; у другому — смиренність, але все ж таки зарозуміле підпорядкування іншої людини своїм власним бажанням. У спільноті Духа править лише Боже Слово, у людському співтоваристві поряд з Божим Словом править людина, наділена винятковою владою, досвідом, магічними сугестивними здібностями. Там людей об’єднує лише Бог; тут, окрім Слова, люди самі пов’язують себе одне з одним. Там вся влада, честь та панування віддані Святому Духу; тут люди зайняті пошуками та створенням сфер влади та особистого впливу. Задля справедливості треба сказати, що благочестиві люди роблять це, виходячи з найкращих і найвищих спонукань, але реальний результат їх зусиль зводиться до того, що Святий Дух скидається з престолу і відсувається на задній план. Фактично тут діє лише людина. У духовній сфері керує Дух; у людському співтоваристві правлять психологічні прийоми та методи.
*****
Людська любов звернена на іншу людину заради неї самої, духовна ж любов любить іншого заради Христа. Тому людська любов шукає безпосереднього контакту з іншою людиною, любить її не так як вільну людину, а як людину, яку може до себе прив’язати. Вона хоче отримати, завоювати її будь-якими засобами, навіть вдаючись до сили. …Людське кохання не дуже високо цінує істину. Вона перетворює істину на відносне поняття, бо не дозволяє нічому, навіть істині, стати між любов’ю та коханою людиною.
*****
Оскільки в основі духовної любові лежить не бажання, а служіння, вона любить ворога як брата. Духовна любов зароджується не в браті, не у ворогові, а в Христі та Його Слові. Людська любов ніколи не зрозуміє духовну любов, бо духовна любов дається згори; це щось зовсім інше, незнайоме і незбагненне для людської любові.
ПРО ЦЕРКОВНЕ ЛІДЕРСТВО
Ісус пов’язав духовний авторитет із братнім служінням. Справжній духовний авторитет існує лише там, де є християнське служіння, тобто де вислуховують, надають допомогу, несуть чужий тягар, проповідують Слово Боже. Будь-який культ особистості, що особливо підкреслює видатні якості, чесноти та таланти іншої людини, навіть якщо вони мають цілком духовний характер, є виключно світським і йому не місце в християнській громаді, тому що він отруює її. У наші дні досить часто доводиться чути, як люди висловлюють бажання мати «визначних священнослужителів», «святих людей», «авторитетних особистостей». Це бажання обумовлено духовно неповноцінною потребою захоплюватися людьми, створювати видимий людський авторитет, тому що справжній авторитет, пов’язаний зі служінням, на перший погляд не справляє великого враження. Ніщо так різко не заперечує подібне бажання, як сам Новий Заповіт, у якому говориться, яким має бути єпископ (Див. 1 Тим. 3:1).
*****
… Питання довіри, яке так тісно пов’язане з питанням авторитету, визначається відданістю, з якою людина служить Ісусу Христу, а не її незвичайними талантами. Пасторський авторитет може набути лише той служитель Ісуса, який не шукає влади для себе, а сам є братом серед братів, які підкоряються авторитету Слова Божого.
*****
Пастор не повинен скаржитися на громаду не лише іншим людям, а й Богові. Громада дана йому не для того, щоб він став її звинувачувачем перед Богом та людьми. Коли людина відсторонюється від своєї християнської громади і починає скаржитися на неї, вона повинна, перш за все, звернути увагу на себе і подивитися, чи не пов’язана її проблема з порожньою мрією, яка повинна бути розвіяна Богом. Якщо це так, то нехай такий пастор дякує Богові за цю важку ситуацію, в якій він опинився. Якщо це не так, він все одно повинен утримуватися від скарг Богові на свою громаду. Нехай він звинувачує самого себе. Нехай він молить Бога про те, щоб Він послав йому розуміння своїх невдач і гріха і допоміг правильно ставитися до своїх братів. Усвідомлюючи свою провину, він повинен молитися за своїх братів. Нехай він робить те, що йому доручено, дякуючи за це Богові.
*****
ПРО ТРИ ВИДИ СЛУЖІННЯ ХРИСТИЯНИНА
Перший вид християнського служіння, який ми маємо виконувати в християнській громаді, полягає в умінні вислуховувати інших. Так само, як любов до Бога починається зі слухання Його Слова, людина починає любити своїх братів, навчаючись слухати їх. Божа любов до нас виявляється в тому, що Бог не лише дає нам Своє Слово, а й Свій дар слухання. Тому, коли ми вчимося слухати нашого брата, це Його робота через нас. Християни, особливо священнослужителі, часто думають, що, перебуваючи в товаристві інших людей, вони завжди повинні робити свій внесок у спілкування, тобто щось робити. Вони забувають, що в багатьох випадках, вислуховуючи інших людей, ми виконуємо важливіше служіння, ніж коли ми говоримо самі.
*****
Другий вид християнського служіння, який ми маємо виконувати один для одного в християнській громаді, полягає в активній допомозі. Спочатку це проста допомога у повсякденних справах. Коли люди живуть разом, таких речей може бути дуже багато. Ніхто не повинен вважати нижче за свою гідність виконання якісь дріб’язкові послуги. Той, хто шкодує часу для надання допомоги у незначних питаннях, зазвичай надає занадто багато значення своїй кар’єрі.
Ми повинні бути готові до того, що Бог може перервати наші власні справи. Бог постійно загороджує наші шляхи і перекреслює плани, надсилаючи нам людей з їхніми турботами та проханнями. Ми можемо пройти повз, вважаючи, що у нас є більш важливі справи, подібно до священика, який пройшов повз пограбований самарянин, можливо читаючи в цей час Біблію (73). У цьому випадку ми проходимо повз явний знак Христа, піднятий всупереч нашим планам, щоб показати нам, що ми повинні йти не своїм, а Божим шляхом. Досить дивно, що християни і навіть священнослужителі часто вважають свою роботу настільки важливою і невідкладною, що не бажають відволікатися. Вони думають, що цим служать Богу, але насправді вони нехтують Божим «кривим, але прямим шляхом» (Готфрід Арнольд).
*****
Поговоримо про третій вид християнського служіння — нести тягар ближнього. «Носіть тягарі один одного, і таким чином виконайте закон Христовий» (Гал. 6:2). Як бачимо, закон Христа зобов’язує нас нести тягар свого ближнього, тобто розділяти з братом його тягар і надавати йому підтримку. Брат – це тягар для християнина, бо він також християнин. Для невіруючого інша людина ніколи не стане тягарем. Він просто обмине весь той тягар, який інші могли б покласти на нього.
Але християнин повинен нести тягар свого брата. Він повинен страждати разом із братом і терпіти разом із ним. Для християнина людина є братом лише тоді, коли вона є тягарем, а не просто об’єктом маніпуляцій. Тягар людей був настільки важким для самого Бога, що Йому довелося зазнати страждань на Хресті. Бог справді поніс тягар людей у тілі Ісуса Христа. Але Він ніс їх, як мати несе свою дитину, як пастир притискає до себе вівцю, що загубилася.