Фелікс Манц: БІЛЯ ХРИСТА Я ХОЧУ ЗАЛИШАТИСЬ
До річниці першого мученика анабаптистського руху в Швейцарії
На початку двадцятих років XVI ст. коли Лютер визрівав як реформатор церкви, навколо цюріхського теолога і священника Ульріха Цвінглі зібралося коло молодих хлопців студентів для дослідження Біблії. Вони не лише читали існуючий латинський переклад, але вивчали древньо єврейську і грецьку щоб розуміти тексти оригіналу. Але вже у 1523 році молодь відокремилась від Цвінглі, через те, як вони бачили, що попри реформаційні євангельські ідеї той тримається традиції у розумінні хрещення більше, Ніжин тексту Нового Заповіту. Ще два роки вони вивчали Писання і молились, поки не упевнились, що зрозуміли Боже Слово правильно. Так у 1525 році в Цюріху відбуваються перші хрещення по вірі. І хоч Цвінглі називав вчорашніх католиків перехрещенцями, тобто анабатпистами, вони воліли називати себе швейцарськими братами. Їх новий досвід віри не обмежився невеликим колом друзів — Конрад Гребель, Блаурок, Фелікс Манц — вони почали проповідувати про це. Не стільки про хрещення, як про досвід щирого розкаяння через віру від усього серця перед Богом і утвердження через хрещення.
Фелікс, син католицького священника, неабияк зрадів, коли повірила і охрестилася його мама. І перша група «братів» збиралась вже у них дома.
…Всі ці молоді люди загинули через релігійну нетерпимість впродовж найближчих двох-трьох років. Першим був Фелікс Манц. Його ув’язнили і засудили до страти. І дарма приходив декілька разів Цвінглі, щоб переконати Фелікса відректися від ідеї хрещення у свідомому віці як свідоцтві покаяння. Йому було шкода талановитого хлопця, який допомагав перекладати біблійний текст з древньоєврейської, — але той тримався твердо. І 5 січня 1527 року у крижаній воді ріки Ліммат вирок було звершено — Фелікса втопили. Незадовго до страти, він писав з в’язниці про гонителів реформатів:
Так роблять лжепророки та лицеміри цього світу, які одними і тими ж устами проклинають і водночас закликають чиє життя ще не впорядку, які звертаються до влади, щоб вони нас вбили, чим вони єство Христа знищують.
У 1570 році невідомий видавець надрукував згодом найвідоміший (і найстаріший) збірник пісень швейцарських братів-хрестителів і німецьких меннонітів — «Aussbund etlicher schöner christlicher Geseng». А видання 1583 року, яке вже мало в собі тексти-свідоцтва кривавих переслідувань, містило прощальний вірш-пісню Фелікса Манца, яка була написана у в’язниці, коли вже було очевидно, що він знаходиться між цим і вічним життям.
По змісту — це спонтанна, щира і життєлюбна поезія. Німецькі фолькльористи Ерк і Бьоме стверджують, що «це була найвідоміша прощальна пісня з 15 по 17 сторіччя» (в німецькомовному просторі).
Ось декілька рядків з пісні (сам вірш-пісня має 18 куплетів — колись, як дійдуть руки, перекладу).
Felix Manz: Bey Christo wil ich bleiben
Фелікс Манц: БІЛЯ ХРИСТА Я ХОЧУ ЗАЛИШАТИСЬ
Хочу співати радісно,
моє серце радіє в Бозі,
Він мені щедро відкрив
що я втечу від смерті
Бо вічність немає кінця.
Я прославляю Тебе, Христос із неба,
Хто мою печаль перемінить
Якого Спасителя мені Господь послав
як приклад і як світло
Котрий мене ще до мого кінця
прикликав до Свого Небесного Царства
Щоб я з Ним вічно радів,
і любив Його Праведного від серця
І цю пісню Феслікс завершує словами:
Ця пісня отже має кінець
Біля Христа я хочу залишатись
Він знає всю мою біду.
Такі слова прощання є найкращим побажаням для нас, хто боїться ковіду і війни, хто бореться зі спокусами і гріхом. Адже без Христа ми, хоч і живі, все ж як покійники. Бо навіть померлі у Христі мають нам що сказати і через 500 років…