16.12.201706.01.2018 Микола Романюк

НАШ ЧАС ПОТРЕБУЄ НОВИХ ЛІДЕРІВ. ЯК ВОНИ ВИРОСТАЮТЬ?

Et cetera

Тези виступу на конференції надихаючих ідей та людей у Броварах. 10.12.2017

Як у людині розгледіти лідера?

1. Хоча я перший з чотирьох дітей, у мене очевидним способом не виявлялося жодних командирських завдатків. Їх я не пам’ятаю аж до 20ти років, коли вже завершував перший курс педагогічного інституту.

2. Вперше досвід лідерства пережив у 8 або 9 років, коли з дітей нашої вулиці організував у кузові закинутого на полі газону … семінар. Справжній, бо полюбляв читати про живу природу і що вичитав, те і переповів шести уважним слухачам. Цього не міг зробити в класі — там я був ботаном, найскромнішим, неабияк невпевненим та сором’язливо-зашуганим учнем. А тут, у відносно мирній обстановці, все вдалося.

3. Я ріс на книгах, і, скільки себе пам’ятаю, їх читав. Тому доволі рано навчився сам оцінювати прочитане. Це дуже допомогло стати добрим учнем на уроках історії і літератури.

4. Любив історію і літературу — це, чи не єдині два предмети в школі, де я відчував себе вільно. Тут можна було коментувати і обговорювати почуте і прочитане. Лише тут допускався власний висновок навіть у радянській школі. Оскільки клас у мене був “В” — бойова збірна району здебільшого соціальних і інтелектуальних невдах, то, коли учитель історії хотів почути відподіть на своє питання, я виступав. Вчителі обох літератур дозволяли дискутувати — на українській вискочив вперед з темою незалежності України ще за три роки до референдуму, а на російській… Злочин і кара Достоєвського “зробили” цілу чверть благодаттю для класу: вони дуже любили мій діалог з учителем на морально-етичні теми роману (бо більше нікого не викликали).

5. Відвага говорити усно власну думку привела до участі в міжшкільній конференції учнів, де кожен докладав власну тему з історії літератури і до ролі ведучого офіційної частини випускної лінійки у випускному класі.

6. Батько був перший, хто вчив публічно виступати: вчив формулювати головну думку, робити вступ і заключення з висновками.

7. Я відгукувався на питання, коли знав що сказати. А сказати мав що, бо багато читав. А ще реагував на виклики (приймав їх).

Майбутній лідер завжди серед усього різноманіття щось може робити краще, він обов’язково про-активний в саморозвитку і приймає виклики. Майбутній лідер щось хоче: він може щось навчити інших, або організувати людей, або ж надихати, підбадьорючи собі подібних.

Чому особисті сильні і слабкі риси не є вирішальними у становленні лідера і що насправді є вирішальним?

1. Особисті риси, а мій букет їх проти мене був значний, завжди шкодили. Але я мав невтомного батька — вім не тиснув, але заохочував і переконував до навчання. Лише звдяки йому я пішов вивчати німецьку в педінститут, а не археологію як мріяв. Він мав рацію — а я не розумів, для чого радянському учневі іноземна, якщо до 19ти я не бачив жодного живого німця. Вивчена через послух татовим переконування іноземна зіграла свою життєву роль — вона визначила моє місце проживання і праці, відкрила нові країні і до певної міри життєву переспективу.

2. Навчаючись в Одесі я прийняв два виклики, які на мої 22 виглядали надсерйозними — викладати англійську в школі і приготувати і викласти курс «Порівняльне релігієзнавство». Учні виявилися вкрай малі (з малими я погано будую стосунки), а студенти були у два-три рази старші за мене. Вдалося і одне і друге. Але не відважившись, я б про це не знав.

3. Професору Рьоттінгу, німцю голандського походження, на момент знайомства було 64, мені — 22. Я вчився від нього перекладаючи лекції, книжки і матеріали, менторські бесіди. Ось декілька практичних уроків, перейняті не просто лекціями, а багаторічним спостереженням за життям:

немає того віку, коли викладач/лідер перестав би вчитися. Якось років декілька тому він запитав що я останнім часом прочитав. Одну точно пам’ятаю що сказав — зацікавився і замовив;
керівник не лише формує бачення з командою, навчає і керує,— він же й служить людям;
ти посланий в чиєсь життя щоб прислужись його розвитку. З віком ти ясніше це розумієш. Навчай і веди багатьох — але впливай на тих, хто готовий на більше;
життєвий порядок спрощує щодень і робить працю ефективнішою;
поважай кожну людину — нема дурних питань, є дурні відповіді.

4. Костянтин Гончаров, +7 років старший але мудрістю, знанням і досвідом більше. Він залишив свій слід у моєму формуванні:

він не боявся делегувати і довіряти;
як керівник, він не боявся інших сильних лідерів;
він цінував співпрацю;
він цінував осмислення, переосмислення і зміну рішень задля ефективності.

Насправді список людей, які мали на мене вплив очевидно більший, але висновок очевидний: сильні риси можуть зпаскудитись лихим оточенням, слабкі риси при умілих наставниках і навчанні будуть зведені до мінімуму — вирішальним є три чинника:

чи готовий я приймати виклики;
чи достатньо я впертий щоб по ходу вчитися і
хто є моїми вчителями/наставниками.

Найбільші страхи лідера і як з ними справлятися?

Думаю кожен лідер має свою приватну колекцію страхів. Моя ось.

1. Страх через невпевненість, сумнів у власних здібностях.

2. Страх невідповідності — мені здається, що люди думають про мене краще, як на справді я є.

3. Страх, ніби щось важливе проходить мимо, — а я не розумію ситуацію і як в ній адекватно діяти.

4. Страх самотності — кожен зі співвідповідальних зайнятий своїм особистим, у них немає часу/настрою/бажання займатися спільним.

5. Подолання страхів або що мені помагає:

читання мудрих книг: Біблія, Кові, Колінз, Ворен, Лансіоні, Ноуен;
постійне навчання: семінари, тренінги;
пошук сильніших і безсоромне навчання у них;
відкрите спілкування з іншими лідерами.

Національні особливості лідерства: чому з ними важко, а без них ніяк?

1. Кумівство. Знайомства у лідерстві дуже важливі при чому в усьому світі. Кумівство — це коли потрібно поступатися правилами, порядком, принципами через родичів, багатих і впливових знайомих. Свідома зміна нормальних правил через чиюсь лінь, тупість, наглість, поквапність.

2. Гетьманство. Не здібність співпрацювати. Не бажання співпрацювати. Або я головний або ніяк. Або на наших правилах або ніяк. Думаю це одна з причин національного багатосторічного ходіння по колу і наступання на ті ж граблі.

3. Панібратство. Відсутність взаємоповаги. Обмовляння і наклепи. Крадіжка часу.

4. «Хай так». Занижений поріг якості. Всевміння. Халтура. Невіґластво. Не бажання знати.

5. Хата-скраю. Якось буде. Може минеться. Воно мені треба? У мене своїх проблем вистачає. Хай хтось.

6. «Понти» дорожче за гроші. Нова назва старої української цінності — хоч і не багатий, хоч із шкіри вилізти, але щось має бути крутіше як в сусіда. Це, на жаль, визначає не лише особисті мотиви і цінності, але й стосунки і цілі.

7. Ви можете перестати грати за цими правилами гри — але ви не зможете їх не враховувати, оскільки це повітря, яким дихають наші люди, це дух який в’ївся у плоть і кров. Національні особливості лідерства створюють достатньо неприємну загальну атмосферу, руйнують довір’я, заважають нормальному партнерству. А ще вони забитрають час і коштують зайві зусилля. Нащастя уже є новіше покоління, особливо тих, хто вчилися на Заході (бодай в Польші), які готові формувати нову культуру. Для себе я прийняв декілька рішення, які допомагають плисти і проти течії:

жити за цінностями;
поважати час/майно/репутацію інших;
працювати якісно і розвиватися, постійно навчаючись;
цікавитися новим і невідомим;
ділитися чим багатий.

Чому добрі лідери псуються: стають диктаторами, безпринципними, корупційними і як цьому запобігти?

Є три базові причини усіх часів і народів:

1. Через жадібність: гроші, золото, дорогоцінності надають фальшиву ілюзію можливості усе (виключно усе) набути. Одержимість володіти перемагає свободу віддавати.

2. Через владолюбність: влада над людьми надає ілюзію впливовості, значимості. Здобута влада пробуджує прагнення більшої. Здобута більша перемагається потребою ще більшої. Ну або ширшої.

3. Через марнославність: ще одне альтернативне джерело потреби самоствердження — бути визнаним, бути відомим, бути хваленим, бути славетним.

4. Усі три мають єдине джерело, з якого живляться — гордість, яка не визнає крім себе ніякого вищого авторитету. Саме гордість є в основі того, що східні і західні теологи називають первородним гріхом. Людина народжується з цим, це вірус який не лікується, не змучуєтся, не знає кордонів. Чому на Заході простіше? Вони, в результаті Рефомації, яка зачепила усі сфери життя людини, домоглися верховенства закону, якому підкорений і двірник і генеральний прокурор.

5. Як боротися? Три речі, якими користуюсь:

Я вибрав приклад лідера-слуги. У цьому маю допомогу з християнської віри — для мене Ісус Христос, втілений Бог, є завершеним прикладом зламаного лідерства, яке практикує тиху/м’яку силу. Його сила у служінні з любові людським потребам. Так, я свідомий, що багато мені вкажуть на митрополотів на мерсах, на мунтянів, сандеїв і їм подібних, які користуються християнською вірою задля власного процвітання. Тому є ще два рішення
Прийняв рішення бути вразливим — як лідер не буду усякою ціною триматися за те, що маю, не буду підставляти інших і йти по головам. Натомість буду відкритий і з тими, хто наді мною і піді мною. Я буду сміятися над своїми помилками, буду публічно просити пробачення за лідерські промахи.
А ще вирішив приймати усяку критику. Дозволити критику значить не захищатися і не виправдовуватися (це важко) — це допоможе зформувати атмосферу відритості. Радію людьм, які можуть бути критичними — моїм друзям і співробітникам, колегам і помічникам, тим хто мене наставляє і кому я можу бути наставником.

…У найдревнішій українській колядці “Бог предвічний народився” співаємо “Прийшов нині з небес, щоб спасти люд свій весь і світ втішився”. Ісус, який «прийшов з небес» це єдиний, у кого є вакцина проти найзлішого вірусу. Ради неї він став жертвою. А спасіння людини полягає у визнанні над собою влади Творця і підкоренні Його порядку. Просто. Не зрозуміло. Очевидно.

P.S. Про конференцію детальніше – https://brovary.net.ua/reportazhi/druga-konferentsiya-l-e-d-bro-tantsyujte-pidkoryujte-pyat-vershyn-vchitsya-buty-liderom/