Як проповіднику зберегти високу мотивацію свого служіння. П’ять порад

Навіть якщо служитель не перестає любити Бога і людей,  навіть якщо у нього є необхідні дари і покликання до служіння, він не застрахований ні від кризи і виснаження, ні від збайдужіння і застою.

Наступні п`ять тез пропоную і як тест для проповідників, і як натхнення до дії.

  1.     Важливо утримати рівновагу християнських практик.

Нормальне духовне життя — це повноцінне життя. Це така властивість віри через Духа зберігати радість і цілісність навіть коли приходять випробовування, біль, боротьба зі спокусами і всілякими негараздами. І якщо це справедливо для кожного відродженого християнина, то для проповідника це принципово. Неврівноважене християнське життя обмежує і як правило паралізує проповідника в його силі і натхненні проголошувати духовні істини.

Вам також знайоме відчуття невідповідності того, що вам треба говорити і як ви це практикуєте? Для мене це болюче відчуття, як і відчуття невідповідності. Але добрий Дух Божий вчить мене упокоренню, залежності від Бога, учить вчитися від власних проповідей.

Немає якоїсь однієї сфери, яку провідник мав би налагодити щоб все будо добре. Насправді служителю Слова потрібен в рівній мірі досвід

A.  поклоніння — практика і навик споглядати Бога, хвалити Його велич і могутність, захоплюватися Ісусовим подвигом та Його особою

B.  активної боротьби коли приходять спокуси і випробовування. Досвід успіху і поразки допомагає шукати Божої близькості і залежності та шукати братів співслужителів на допомогу. Запевняю, що тут не обійтися без навичку відкритості і сповіді. Без цього не можливо розраховувати на довготривалу перемогу;

C.  сталої спільності у колі народу Божого. Така спільність містить у собі незаміниме коло християнської підтримки, взаємодопомоги, молитовного супроводу.

 D.  благочестивого подружнього життя, де чоловік головує як Ісус, а дружина шанує і кориться як Церква. Де панує підтримка, гармонія і задоволення;

  E.  доброчинства, тобто він бачить людську біду і  потреби та за спроможністю втрутачється.

2.   Йому потрібне саме Слово яке воно є.

Проповідник виробив навик постійного читання але на цьому не зупинився.  Читаючи уважно Боже Слово він регулярно практикує «занурення» — триваліше розмірковування над прочитаним уривком. Таке він робить не лише коли готується до чергової проповіді. Слово стало путівником і дороговказом для його життя. Йому важливо відкривати Божу велич і Його волю. А ще він навчися розмірковувати письмово, бо записані думки – це збережені думки і просвітлення, питання і твердження. Час від часу він заучує уривки Писання на пам`ять, бо потребує щоб воно «оселялося» в ньому. Найпершу свою проповідь я готував десь у 16 років під керівництвом батька. Коли вже прийшов з обраним уривком, він настійливо рекомендував вивчити його на пам`ять.  Але ж я не збирався його декламувати, а проповідувати! Я то послухався, але не зрозумів. Зате зрозумів в наступні роки — щоб дозволити Слову впливати на мої мозги і емоції, я маю «покласти» його собі в голову.

А ще проповідник охоче ділиться прочитаним з близькими. Його не треба запрошувати проповідувати – йому нетерпиться поділитися своїми відкриттями з іншими.

3.  Яку б освіту не мав проповідник, йому важливо оновлювати свої знання.

Не секрет, що те, чим ми постійно займаємося стає рутинним і навіть часом механічним. А тому нам важливо повертатися до основ і знайомитись з іншими досвідами. Нам важливо час від часу оновлювати саму гомілетику і герменевтику, але не менш важливо повторювати і поглиблювати богослов’я у його різноманітті. Для цього проповідник так планує свій час, щоб відвідувати відповідні семінари, відкриті сесії в семінаріях, читати самому чи в колі проповідників якісну літературу. Для себе обрав правилом читати (крім всього іншого) почергово книги з різних аспектів гомілетики, герменевтики, богослов’я. Проповідник який не розвивається у своєму служінні та характері дискваліфіковує себе.

4. Корисна звичка кожного проповідника — старанно слухати співслужителів проповідників.

Бог благословив мене товариством кращих за мене проповідників, а тому я маю гарну школу щоб учитися. В одного вчусь праці з текстом, інший неабияк влучно актуалізовує Божі істини, третій майстер подачі, інший пильнує, щоб не випустити Євангелію з фокусу.

Також важливо знаходити біблійно коректних, освічених і обдарованих, зрілих і глибоких проповідників по всьому світу і вчитися на їхньому прикладі: як вони працюють зі Словом, з древніми мовами, з застосуванням і викладенням біблійних істин в умовах їхньої культури.

Дуже корисно знайомитися з проповідниками минулого – їхня посвята і любов до Бога, їхнє служіння і свідоцтво надихають, вчать і навіть докоряють за малодухість. Мене неабияк надихають сильні приклади Амросія Медіоланського, Івана Золотоустого, Франциска Ассизького, Мартина Лютера, Жана Кальвіна, Джонатана Едвардса, Чарльза Сперджена.

5. Служіння проголошення Слова — це, як стверджує апостол Павло, пророче служіння, а тому воно вимагає аналізу, перевірки і підтримки.

Для цього найкраще створити коло спілкування проповідників. Це точно Божа благодать що я можу до такого кола належати вже більше як десять років. Проповідники ІБЦ щосереди, о 6:30 збираються на свій «гомілетичний сніданок». Після молитви хвали обговорюється проповідь з останнього богослужіння — що було добре, повчально і збудовуючи а також що наступного разу проповіднику вартувало б або виправити, або просто зробити по іншому. Після цього ми слухаємо того, хто готує проповідь на наступну неділю: як він розібрався з уривком Писання, що було важко, яку допомогу потрбує, які головні тези, акценти і висновки, де і як буде викладено суть Євангелія. Братерська відкритість і готовність допомогти є відмінною школою і підтримкою.

Якщо все це є у служителя і не помагає та не мотивує до проголошення Слова то потрібно… зайнятися іншим служінням. Проповідництво швидше за все не ваше покликання. Бо покликаний не може мовчати.

А якщо у вас немає перших трьох (пунктів) то забороніть собі ради збереження своєї душі і тих хто вас слухає йти за кафедру. Таке ваше проповідування швидше за все буде зневажанням Божого Слова і Самого Господа Ісуса. З багаторічного широкого спостережання скажу, що такі проповідники приучують народ Божий

    • не слухати  проповіді, які звучать на богослужінні, бо вони не пояснюють його відповідно, не привязують древні але вічні істини до сучасних реалій;
    • легковажно відноситися до змісту і суті богонатхненних Книг – надто часто вони його перекручували і  викручувати на свій лад, ілюструючи свої ідеї, чи просто використовували біблійні уривки як трамплін для говорення про своє улюблене;
    • використовувати тексти Писання як цитати, не розуміючи їхнього усього значення в контексті;
    • до не біблійного богослов’я і практичної духовності бо вони визначені не Писанням а традицією і приватним досвідом;
    • до неєвангельських компромісів, сумнівних етичних рішень, реацій, дій, які недобрим життєвим шлейфом профанують і кафедру, і церкву, і саме Євангеліє.

Апостол Яків з усією серйозність переконує схильних до вчительства християн: «Брати мої, хай не буде багато таких, які стають учителями, знаючи, що приймемо більший осуд.» Якова 3:1.

А покликаний служити проголошенням Слова буде

    • жити повноцінним християнським життям;
    • занурюватися у Слово;
    • повторювати і оновлювати свої знання і навики;
    • слухати інших (кращих за себе) проповідників, які люблять Ісуса і Його Слово та
    • приєднається або започаткує постійне спілкування проповідників у своїй общині.

Покликаний Богом до життя, збагачений дарами Духа не зможе з любові до вчиненого Ісусом ради зіпсутого людства замовкнути. Як не зміг замовкнути Ісая: «Заради Сіону я не замовкну, Єрусалиму заради не втихну, аж докіль, мов світло, не засяє його спасіння, наче смолоскип, запалає.» Ісаї 62:1.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *