Викривлена проповідь
«Адже ми не є такими, як багато хто, які торгують Божим Словом, але ми проповідуємо щиро – так, як від Бога, перед Богом, у Христі.»
2 Коринтян 2:17
Вчитуючись в українські переклади (бракує лише І. Хоменка — в нього які і в сучасному CUV), з‘являєтсья резонне питання: деякі церковні діячі наживаються на проповіді Божого Слова чи фальшують Божу істину? А може одне і друге?
Особливе слово, яке кожен український перекладач подає по іншому ще й зі зміщенням значення. Тому варто розібратись що роблять деякі: торгують, фальшують, наживаються чи псують Боже Слово?
Чому така розбіжність, запитаєте? Бо значення слова дворівневе — пряме значення веде до двох можливих тлумачень, які доповнюють, а не суперечать одне одному.
З одного боку, грецькою це слово описує роздрібного торговця, нашого базарного «купи-продай». Вони торгували городиною, продуктами харчування, вином і були відомі різними шахрайськими прийомами: обважуванням і недоливом, підробкою і прибріхуванням щодо свіжості продуктів. Нічого нового під сонцем немає — все як і на українських базарах.
Використовуючи таке слово, апостол застерігає, що серед християнських вчителів, які з‘являються в Коринті (а вони вже є по інших містах), є люди, які проповідь намагаються використати а) як спосіб заробітку/підробітку, б) щоб бути в центрі уваги, бо люблять популярність, в) або ж люблять чути себе виступаючими.
І саме тому, заради всього вище перераховано, такі релігійні вчителі не будуть гребувати аби говорити те, що люди хочуть почути. Задля популярності і прибутку вони будуть «вивертати» Слово Боже, щоб воно звучало як їм потрібно.
Про таких християн Павло застерігає Тимофія, вказуючи, що вони «вважають побожність засобом наживи.» 1 Тим. 6:5.
То ж який переклад найкращий у цьому випадку – дослівний чи коментуючий? Мені важко сказати, хоча ймовірно коментуюча версія UMT та НПУ буде легша для розуміння. В той же час їм бракує дослівності (торгівля) і коментуючого акценту на можливе викривлення (псувати, фальшувати).
Вражаюче на цей текст звучить фрагмент проповіді Івана Золотоустого (347-407):
«Хоча ми (пише Апостол) і сповіщаємо багато великого, проте нічого не привласнюємо собі, навпаки, все відносимо до Христа. Ми не хочемо наслідувати лжеапостолів, які багато привласнюють собі самим. Це означало б чинити подібно до торгаша, коли він підробляє вино, або продає за гроші те, що належало б давати дарма”. Справді, мені здається, що (апостол) тут висміює і користолюбство (лжеапостолів), і знову натякає на те, про що я раніше говорив, тобто що вони проповідують божественне з домішкою свого власного.
…Найвища чеснота — приписувати все Богові й нічого не вважати своїм, нічого не робити для здобуття слави людської, але все — для догоди Богові, бо Він (а не хто інший) вимагатиме від нас звіту. У наш же час порядок цей перекручений. Нині ми не стільки боїмося Того, хто колись сяде на судилище і зажадає від нас звіту в справах наших, скільки боїмося тих, хто разом із нами постане на суд. Звідки ж у нас ця хвороба? Звідки проникла в наші серця? Від рідкої думки про майбутнє і крайньої прихильності до теперішнього. Тому ми так легко впадаємо і в злі справи; і навіть якщо робимо що-небудь добре, то робимо тільки напоказ, так що і звідси для нас є шкода. Ти не один раз дивився безсоромними очима на жінку, і приховав це як від тієї, на яку подивився, так і від супутників твоїх; але ти не сховаєш цього від Ока, що ніколи не дрімає. Ще до того, як людина вчинить гріх, Воно вже бачило в душі її злочинну хтивість, і внутрішнє шаленство, і бурхливий і неприборканий рух помислів. Той, Хто все бачить, не має потреби у свідках і доказах. Отже, дивись не на подібних тобі рабів. Якщо й похвалить справи твої людина, для тебе немає в тому жодної користі, як тільки не прийме їх Бог; так само, якщо й засудить їх людина, немає в тому для тебе жодної шкоди, аби лише не засудив Бог. Навпаки, високо цінуючи думку подібних до тебе рабів, а не боячись і не тремтячи від гніву Судді, дивись, не прогніви Суддю».