ПЕРШИЙ ВЕЛИКИЙ ПАРАДОКС ХРИСТИЯНСЬКОГО ЖИТТЯ: У СВІТІ, АЛЕ НЕ ЗІ СВІТОМ
«Вони не від світу, як і Я не від світу… Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ.» Івана 17:16, 18 НПУ
Християнин має від Ісуса місію — бути частиною світу щоб стати йому свідком про Христа. Бути частиною світу, бути посланим «у світ» означає, що ми живемо серед людей, працюємо як і вони, робимо покупки як і вони, одружуємося, виховуємо дітей як і вони, хворіємо і вмираємо — як і вони.
Але разом з цим у нас є справа/місія/покликання — ми живемо Христовим духом (вчення і цінностями) і робимо Ісуса відомим посеред людей і часу в який ми живемо використовуючи всі доступні засоби, які наявні в цей період життя. Саме для цього ми не забрані від світу, але послані бути очевидною його частиною.
І в той же час ми «не від світу» — тобто ми не такі, ми інші по природі, по суті. «Не від світу» зачіпає найголовнішим чином систему мислення, світогляд, який формує іншу життєву парадигму. Тобто ми, думаючи по іншому, живемо інакше. Ми працюємо і навчаємося старанніше і чесніше, бо працюємо не заради начальника, а заради Господа, Який в нас і над нами (Еф. 6,6). Ми одружуємося, але не руйнуємо свій шлюб невірністю і розлученням (Євр. 13,4; Мр. 10,9). Ми виховуємо дітей в любові, але справедливі і в любові дисциплінуємо їх. Ми не нарікаємо (на подружжя, батьків, родину, сусідів, співробітників, керівництво, владу), а дякуємо Господеві і робимо що у нашій владі, аби зробити на краще. Ми живемо не до смерті, а до зустрічі з Ісусом. Працюючи ми свідомі свого покликання, і фокусуємося щоб служити іншим. Ми не розчаровуємося і не вигораємо в любові і допомозі людям, бо вчасно і регулярно черпаємо силу і натхнення у Господа Ісуса і Його Слові.
Жити «не від світу» — це сила Ісусових учнів любити людей не залежно від того, якими є самі люди. Ми любимо і поважаємо особистість і ніколи не зневажаємо ні за яку їхню іншість — расову, національну, політичну, соціальну, гріховну.
Це великий парадокс, і багатьом людям, які називають себе християнами (у різних конфесійних варіантах) він не під силу прийняти і ним жити. Найгіршими є три види спотворення цього великого парадоксу християнського життя.
- Перший — це лицемір‘я: робити вигляд що ти «не від світу» зовнішніми формами, зовнішнім виглядом і певною поведінкою серед певної групи собі подібних, але жити й працювати за світським мисленням і цінностями.
- Другий — це гордість: людині духом дрібній і зверхній тут же захочеться сказати: ми кращі. Але Ісус, навчаючи іншості, говорив про глибинно іншу структуру мислення і світогляду, в якому також немає місця для гордості, адже гордість замикає горделивих у їхньому ж колі надихаючи їх насолоджуватися своєю кращістю і сперечатися про свою кращість серед собі подібних.
- Третій — це показова свобода: по суті життя і цінностей людина не відрізняється від людей світу і вона не лицемірить як перша група християн. Ці викривили Христову благодать своїм філософським богослов‘ям під свій спосіб життя догоджання собі.
Щоб не потрапити у пастку чи вирватись з не євангельського розуміння «не від світу» і «послав їх у світ» вартує фокусуватися на Господеві Ісусі більше, глибше, чесніше. Тут теж спостерігав стереотипне, традиційне вигинання життя і служіння Ісуса під своє філософське богослов‘я, але все ж живе Євангеліє — це потужна сила для кожного Ісусового учня. І вона збереже нас від світу і зробить нас корисними для Господа Христа у світі.