ПОКЛИКАНІ ДО СПІЛЬНОСТІ
«Вірним є Бог, Який покликав вас до спільності з Його Сином — Ісусом Христом, нашим Господом.» 1 Коринтян 1:9
Слово спільність (грец. κοινωνίαν) може означати
• спільну діяльність
• зрілі взаємини у шлюбі
• взаємну матеріальну підтримку, яка характерна милістю і щедрістю.
В мові того часу це слово описувало партнерство, товариства, товариське коло, двосторонні стосунки, які мали на увазі і взаємну підтримку.
«Вірним є Бог» — це одвічне прагнення Батька Творця бути близько до свого творива. Був близько в Едемі. Тоді був близько в в пустелі в палатці, у збудованому храмі в столиці. В Ісусі посеред людей.
Бог вірний Свому задуму і прагненню до близьких стосунків.
Цікаво, що ми покликані не до Закону, і не до гори дяк народ в пустелі), і не до правил послуху — до СПІЛЬНОСТІ З ОСОБОЮ.
Спільність розділяють, нею радіють і насолоджуються. У ній пробувають. Її практикують. Як пактикувати спільність з Ісусом?
• Слово Його читати і міркувати
• Молитовні бесіди вести на основі прочитаного і пережитого
• Шукати і розвивати духовну спільність з іншими послідовниками Ісуса.
Розділяти спільність з Ісусом — це розділяти її з ближнім. Ці слова Павла випереджають уривок про розділення. Тобто у Коринтян порушилася спочатку спільність з Ісусом, що призвело, як логічний наслідок, до порушення спільності один з одним.
У спільності братерській ніщо і ніхто не може стати вище «Ісуса Христа — нашого Господа» — саме штучне вивищення і абсолютизація чи об’єднання навколо теми чи особи веде до розділення. Такою темою може бути навіть духовна тема — святість, чи богословська — кальвінізм/армініанство — і опа, розділення оформлене.
Наша спільність з Ісусом вразливе через легкість нашого захоплення ідеями і особами. Тому потребуємо знову і знову і знову нагадувати собі й повертатися до покликання «спільності» з Ісусом, Божим Сином.
Зважмо, в уривку Отець кличе нас до спільності зі Своїм Сином. Ця спільність здійснима лише завдяки Духу Святому, який тут не згадується але є невидимою дієвою силою спільності. Це нас спрямовує до прикладу Трійці — метаспільності, основи будь якої спільності.
Віра християнська в Бога Батька веде нас Богом Духом до найтіснішого спілкування з Богом Сином. Спільність і спільнота навколо Бога Сина — це завжди вільна, міцна і вразлива спільнота. Саме вона творить церкву. Саме вона поміщає нас в коло спільності з Трійцею. Така спільнота сильна, коли всі прив’язані до Ісуса, вразлива — коли хтось зміщує центр тяжіння.