НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ ВІЙНИ ДЛЯ ЦЕРКВИ. Частина 2
які уже проявились і які незабаром виявляться
Продовження. Початок тут http://www.rmikola.com/church/негативні-наслідки-війни-для-церкви-ч.html
9. Страх. Бояться усі
Спочатку ковід, а тепер війна виявили християн, які не просто мають страх, а він ними керує і все визначає.
Через страх люди замикались дома, і під страхом ковіду не відвідували богослужіння (хоча ходили за покупками та в інші публічні місця). Через страх війни і часом звуки сирен повиїзджали за кордон люди з міст і сіл, де все тихо й спокійно. (Варто не забути, що частина виїхали, бо ще раніше планували це зробити). Такий страх панує в серці, замінюючи віру чи являючи собою паралельну віру. Це, на справді, вкрай складна і болюча тема, яка виявляє, що людина або не відроджена, або відроджена, але духовно не зріла чи виснажена. Це серйозний душеопікунський і вчительський виклик для пасторів і проповідників, який вказує на потребу тривалої і послідовної праці для розуму і серця людей, щоб допомогти віруючій людині зрозуміти і розібратись з коренем її страхів і як зміцнювати віру в Господа.
10. Виживання
Війна забрала в сотень тисяч українців роботу. Заощадження, у кого вони були, вичерпуються. Це означає фінансовий колапс і неспроможність прогодувати себе і родину, надмірна кількість вільного часу, зростання депресивного настрою. А ще націленість на накопичення запасів за допомогою різноманітних допомог, роблячи більший чи менший запас західної гуманітарки на чорний день.
Думаю, що соціальна активність церкви, осмислене і різноманітне служіння людям в потребі мають допопомогти віруючим людям побачити можливість послужити іншим, тим самим змістити погляд з самого себе і зацикленості на собі на інших, які, ймовірно, мають ще більшу потребу. Також пасторам варто духовно підтримувати християн підприємців, діяльність яких створює робочі місця.
11. Протистояння
В усіх регіонах України (навіть там, де не було військових дій) були пастори, диякони, відповідальні служителі, які виїхали на Захід, часом «забуваючи» потурбуватися про церкву. Коли небезпека минулася, і частина з них повернулись, то зіштовхнулись з напруженням в середині церкви. Комусь вголос говорили про втрату довір‘я і авторитету, комусь радили не повертатись. А частина членів церкви негативно говорить про таких служителів, не висловлюючи претензій їм вголос, що також отруює атмосферу в церкві.
У деяких громадах таке протистояння може дати старт до переобрання відповідального пастора або ж, при його не бажанні уступити, може привести до розділення церкви.
Найгірше у цій ситуації, мабуть, це неспроможність відповідальних служителів публічно визнавати свої помилки. Також мусимо визнавати, що частина пасторів були таки найманцями, а не пастухами (Івана 10,11-13). В свою чергу члени церкви також не мали б ставити завищених очікувань, розуміючи, що пастори теж всього лиш люди. Ну і скільки б ви кого не оцінювали, важливо бути стриманим у гніві і суді, послідовним і зваженим у претензіях, невпинно пильнуючи власного серця.
12. Дефіцит служителів
Лише у церквах баптистського об’єднання Київщини (ВСЦ ЄХБ) на кінець травня не повернулось близько тридцяти пасторів, у більше як 20 громадах не відновлені богослужіння. Ця цифра може збільшитись з відкриттям кордонів для чоловіків, і зменшитись з переможним завершенням війни. Але не до довоєнної кількості пасторів, оскільки частина і так планували еміграцію. Це практично означає невідкладну необхідність осмислити шляхи пошуку й підготовки нових служителів, або ж пошуку способу, як допомогти громадам, які втратили пастора, вижити.
У старі часи, півтори сторіччя тому, баптистська спільнота церков оплачувала служіння благовісників, які опікали існуючі невеликі громади і працювали над заснуванням нових. Можливо для ряду районів це реальна можливість.
13. Проблеми в родинах
Тим часом як чоловік на війні або десь в Україні, жінка в Європі — вона змушена опановувати функції їй не завжди властиві (вести родину, забезпечувати, вирішувати) і … звикає до цього. А тоді повертається вона чи він (чи обоє), чоловік розповідає що, як і до чого, а вона і сама знає як краще. Конфлікти, які і так час від часу з’являлись, можуть стати вибухонебезпечними.
У когось з війною відбулося погіршення стосунків, бо вони й так були не важні. А тоді додалась проблема розділених родин — вона з дитиною в Європі, він тут. Очевидний наслідок — збільшення кількості кризових родин, збільшення гріхів, пов‘язаних з подружньою невірністю і збільшення розлучень.
Щоб робити? Пастори мали б заохочувати якнайшвидше воз’єднання родин. Церкві варто створювати майданчики для спілкування й навчання подружніх пар. Також пастори зобов‘язані надавати необхідну душеопікунську допомогу, чесно і з любов‘ю вказуючи на суть проблеми і на вихід з неї.
14. Хворі душі
У багатьох церквах з’явились переселенці, які пройшли обстріли і окупацію. Незабаром почнуть повертатсь військові, які пережили важке нервове напруження на передовій. Також благовістя і різноманітна турбота приведе у громади людей з психологічними проблемами. Декому з них буде очевидно поставлений діагноз — посттравматичний синдром, чи ще який інший.
Пастор і здібні до душеопікунського служіння віруючі потребують завчасно пройти підготовку — навчання, ознайомившись, як найкраще у такихи випадках допомагати.
Окрім того, безперечно, окремі громади чи віруючі відчують покликання служити ветеранам чи діючим військовим, що також вимагатиме підготовку. Актуальність збережаться на роки, тому жодній церкві не варто змарнувати можливість.
15. Зріст злоби й ненависті до росіян за звершені руйнування, звірства, убивства і насильства цивільних
До цього додаються недолугі й невчасні заклики до примирення й до любові ворогів особливо від тих людей, які не були свідками чи жертвами російських окупантів. Безперечно, потрібно берегти своє серце від лютої ненависті, адже остання здатна проникнути в душу й пустити отруйні метастази. Але також у гострій фазі війни людей потрібно вчити згідно Писання сумуванню і горюванню, відкритій бесіді з Богом і воланню, а ще малим крокам, базовому спілкуванню.
Якщо віруюча людина відчуває, що її родичі чи друзі з Росії не чують, а докоряють і звичні бесіди переростають у сварки, то найкраще дистанціюватися від спілкування на час війни. Також не бачу необхідності вибудовувати стосунки з християнами, які не здібні визнати загарбницьку війну Росії проти України, безпричинне знищення міст і підприємств армією Росії, фанатичним винищення усього, що є українським, які не здібні засудити облудну державну пропогандистську машину, яка нас таврує як нацистів чи неонацистів, тим самим викликаючи і розпалюючи глибинну екзистенційну ненависть, свідомо добуваючи демонічні асоціації минулого.
16. Не здібність перелаштуватися на інше тут і тепер
Люди чекають, що от-от і ми повернемося… до старого, довоєнного життя. Що ще трохи, і все піде по-старому, як було раніше. Це оманлива ілюзія, якій приречено не відбутись. Як було раніше ще довго так не буде, або ж взагалі не буде. Хтось втратив рідних у війні, хтось товариша чи співробітника, чиясь нерухомість зруйнована вщент. Чимало знайомих вже знаходяться за кордоном, а ти ще тут… Чимало людей втратило працю, змушені звертатись за допомогою. У когось розділена родина.
Ми змінюємось з новою дійсністю, а в критичний час ці зміни відбуваються ще інтенсивніше і служитель має допомогти людям біблійною проповіддю і душеопікунськими бесідами формувати гнучкіше й адаптивніше мислення у світі, який змінюється щодекілька годин.
17. Дезорієнтованість
Ніколи раніше не бачив такої кількості дезорінтованих чоловіків і жінок, бізнесменів, родин. А також дезорієнтованими є дехто з пасторів, дияконів, різноманітних служителів. Люди не розуміють де жити, де працювати, на що опиратись, як і де «зачіплятись», вибудовуючи необхідні зв’язки.
Чимало вже не бачать себе і майбутнього своєї родини тут, а туди виїхати не можуть. Все це ще гірше «накриває» разом з не добрими новинами зі Сходу. І саме церква, «стовп і утвердження істини» (за Павлом):
– має бути джерелом натхнення: щоб жити і служити людям навколо «тут і тепер»;
– має бути джерелом надії — життя продовжується і жити треба;
– має бути провідником Христового світла, яке осяює темряву дійсності, спрямовуючи людину до Бога і до ближнього.
Маю зупинитись, бо очевидно, що негативу багато.
Його може бути більше, бо трагічна і болюча війна ще не завершилась. Не все буде гаразд, не всі виживуть. Але кожен, хто надієтсья на Бога вже вижив і став носієм Божої присутності, Його любові й милосердя. А негативні уроки варто приймати як маркери для визначення головних акцентів служіння, розуміння чому і звідки беруться одні чи інші проблеми в церкві, які раніше були відсутні чи не очевидні. І збережи нас, Боже, від дурості робити вигляд, що все нормально і якось буде… Але дай проникливості, далекоглядності і посвяти щоб послужити якомога більшій кількості людей у їхній дорозі до Тебе.