ЦЕРКВА І ВОЛОНТЕРСТВО
На другий день Великодня в ІБЦ зібралися служителі шести волонтерських центрів (Ірпінь, Гостомель, Бородянка, Немешаєво, Рубежівка), працю яких найрізноманітнішим чином підтримує @ibc_church. Це надзвичайно хороший час, де ми багато спілкувались, смачно їли, а ще ділились викликами, молились. Роздумував того вечора про роль церкви у волонтерстві і зворотньо – роль волонтерства для церкви.
Роль церков у волонтерстві
Тисячі протестантських громад стали волонтерськими центрами, надаючи всіляку соціальну допомогу у своїх містах і ТГ. Більші церкви, вибудувавши стосунки з західними партнерськими церквами і місіями, стали хабами, звідки різного роду гуманітарна допомога відправлялась в деокуповані регіони.
Віруючі годували нужденних, підтримували військових і ТРО. Церкви надавали оперативну підтримку потоку біженців зі Сходу. Згодом церкви в деокупованих містах і селах почали відбудову і ремонт помешкань.
Постійно на Схід і південь їдуть команди волонтерів-капеланів, волонтерів практично з усіх західніших регіонів України, чиї буси наповнені необхідним для побуту певних військових частин і місцевого народу, який там залишився.
Вражаюче оперативно волонтери з церков і місій відреагували на потребу евакуації, використавши всі наявні в церковній громаді буси і автобуси, щоб вивозити людей з гарячих точнок. При цьому часто ризикуючи життям. За останній рік загинуло вже декілька волонтерів-християн, які займались евакуацією і доставкою гумвантажів.
Багато церковних споруд стали місцями, де готують їжу і плетуть сітки, де можна вимушеним переселенцям знайти прихисток і нічліг, де можна поговорити «по душам» і помолитись.
Українські протестантські церкви практично в усіх областях стали пунктами незламності з першого дня повномасштабного вторгнення (тобто за довго до їх винайдення). Крім гарячого чаю і їжі, можна було зігрітися, набрати води, зарядити ґаджети.
А ще ряд баптистських і п‘ятидесятницьких громад стали об’єднуючим чинником: до них приєдналися містяни і односельчани, які хотіли бути корисними, щоб готувати їжу у новоприбулу військову чиастину, чи плести сітки, робити окопні свічки чи допомагати у роздачі гуманітарної допомоги.
Знаю вже рад баптистиських церков, які виказують всебічну допомогу і підтримку родинам, які втратили на війні своїх чоловіків, батьків, синів.
Спостерігаючи за внеском церков у волонтерство хочу відзачити
— оперативність, яка не рідко випереджала державні й інші структури. Церковні об‘єднання а також доволі розвинена мережа міжцерковних, і навіть міжконфесійні стосунки уможливили досить оперативне надання допомоги у місцях найгостріших потреб.
— проактивність і самовмотивованість. Церковні волонтери відзначалися посвятою і високим рівнем мотивації, ще до звичайних чинників додавалась любов до Бога, готовність і здібність самовіддано служити людям.
Можу сказати, що волонтерство показало силу євангельських церков, яка виказала розвинену спільнотну природу церкви — коли один чи декілька, як правило чоловіків (часом це був сам пастор чи диякони), виявляли ініціативу до волонтерської праці, а члени громади їх активно і різноманітно підтримували.
Роль волонтерства для євангельських церков
Ця користь була взаємною: як церкви прислужилися волонтерській справі, так і волонтерство прислужилось євангельським церквам.
Великій кількості баптистських і п’ятидесятницьких церков (саме їх найчастіше спостерігаю, втім не виключаю роль інших конфесій) волонтерство допомогло нагадати Христове повеління через доручення бути «світлом для світу», яке видне усім навколо (Єв. від Матвія 5:14-16).
Волонтерство буквально «відкрило» євангельські громади для сотень і тисяч містян і односельчан. Не те щоб вони були зовсім закриті, але таврування православними і греко-католиками євангеликів як «секта» чи раніше «штунди», зосередженість всієї праці віруючих всередині громади зробили споруди Домів Молитви зачасту доволі закритими.
Волонтерство допомогло багатьом віруючим усвідомити, що служити – це справа кожного, а не лише окремих членів церкви. Теоретичний принцип про загальне священнство раптом став дієвишім — кожен може бути корисний людям і отримувати від служіння людям радість і задоволення.
Волонтерство допомогло багатьом віруючим «перевідкрити» свої дари — вони знайшли себе в далеких подорожах в гарячі точки та в опіці за нужденними, в турботі про дітей, родин загиблих військових. Брак служителів став викликом але й можливістю багатьом долучитися до церковної праці.
Волонтерство привело в церкви людей, які мали конкретні потреби і частина з них, почувши пісні і проповіді, долучившись до молитви за Україну, за військових, вирішили залишитися. Думаю зараз немає жодного регіону, де б церкви не виросли кількісно. Чимало з нових прихожан вже охрестилися або ж готуються до цього.
Не останнім є значення волонтерства у допомозі багатьом євангельським віруючим осмислити не лише свою соціальну, але громадянську й національну відповідальність. Обов’язковою частиною богослужіння стали молитви за Україну, збільшилась кількість християнських пісень-молитов про країну. Значна кількість проповідників, пасторів і музикантів прийняли рішення служити тільки українською мовою.
Трагедія війни виявила чамало лихого і серед християн, про що писав і говорив раніше. Але ось волонтерство можна віднести до світлої сторінки цих лихих днів — дай Боже нам здобутий досвід примножити на поширення Божого Царства!