ЧОМУ ТАМ МОЖУТЬ, А У НАС НІ?

Коментарі у FB щодо служінь Ірпінської Біблійної Церкви

“Много хороших идей из ИБЦ  пытались сделать и у нас в церкви…. проблема, что выходит не интересно….религиозно, не практично…” Євгеній

“Теж помічаю, що в церквах є така тенденція – мироприємство на раз… Коли слідкуєш за розвитком ІБЦ, то хочеться просто знайти відповідь, чому там можуть, а у нас ні…” Наталя

Декілька думок про те, чому Ірпінській біблійній церкві щось вдається краще як іншим

1. Усвідомлення місії змушує кожного служителя з командою осмислювати, обговорювати, планувати і оцінювати себе у відношенні до місії церкви.

  • націленість на місію вимагає проявлення творчості. Не можна очікувати чогось нового роблячи одне і теж;
  • ‎націленість на місію мобілізує;
  • ‎націленість на місію постійно конфронтує з церковним комфортом

2. Однаково з місією, а на практиці ще в більшій мірі допомагають цінності – як ми робимо те, що ми робимо.

  • цінуючи Слово ми також цінуємо його зрозумілий виклад. Це означає критичність проповідників і навчання; боротьба з церковним сленгом та релігійними штампами.
  • ‎ціннісь служіння командою яка росте в ефективності. Тому ми не вітаємо і не підтримуємо одинаків які самі краще все вміють. А ще ми не зупиняємося на тому що вже вдалося і є добрим.
  • Це твкож допомагає відмовитися від не дуже ефективних служінь, які займають багато необов’язкових зусиль. (наприклад, хор для не великих церков є недозволена розкіш, бо він зв’язує багато потенційних служителів).
  • ‎цінність євангельської свободи від кайданів людських традицій дозволяє нам  переглядати церковні правила і звичаї критично оцінюючи їх у світлі біблійного богослов’я. Це додає церковній атмосфері свободи і прийняття.
  • Націленість на зрозуміле проголошення Слова Божого разом зі свободою визволяє творчість у пошуку нових шляхів.
  • ‎цінність єдності одна з найкритичніший. Так, це не лише служіння одною командою, але й близькі, дружні стосунки, доктринальна єдність і обговорена допустима різнодумність, підтримка служителів і служінь одне одного.

3. Також значення має випрацьоване бачення на яке, мов на мішень, націлюються усі служіння.
– бачення мобілізує і надихає – очевидні можливості і горизонти. Є можливість долучитися до існуючої команди служителів щоб реалізовувати його, або створити для ново справи згідно з баченням.
– воно фокусує на значимому і тим самим обмежує і звільняє від спокуси робити лише тому, що так було завжди чи тому що й інші так роблять.

4. Не менш важлива роль слугуючого лідерства. Пастори в церкві – це не командири-начальники та носії немпомильності, а служителі-слуги, мета яких допомагати іншим служителям якнайкраще здійснювати своє працю, досягати мети служіння, розвиватися. Деколи здається якби пастори більше довіряли активним членам церкви та молоді служити, то це би дуже позитивно вплинуло на всю церкву. А ще якби замість одної лише критики було підбадьорення і підтримка, захист від особливо непримиренних-всезнаючих-найправильніших-найдуховніших і, як правило, бездіяльних експертів, обговорення кращих шляхів, то такому керівництв не було б ціни.

А якщо коротко?

1) Єдність та взаємодопомога лідерів – однодушність дозволяє долати незгоду/нерозуміння/страх людей, які звикших трепетно берегти те, що було і панічно боятися усього нового, яке може не вдатися. А взаємодопомога рятує від страху провалу.
2) Націленість на Ісусову місію для церкви не дозволяє зупинятися. Місія штовхає досягати людей і наставляти, допомагаючи зростати досягнутих.
3) “Чи йдуть двоє разом, якщо не умовились?”(Ам.3:3): доктринальна єдність первинна, але без реальних, не декларативних спільних принципів важко злагоджено рухатися вперед.

Чому баптистські заходи, навіть з метою благовістя, зарелігієзовані?

Це дуже серйозне питання і вимагає обережності у підході і мудрості у застосуванні.
Мені на думку прийшло щонайменше три причини.
По-перше, інституалізація ЄХБ надала формі неабиякого значення (це, напевно в рівній мірі стосується і п’ятидесятників). На спільних богослужіннях з часом виробилася форма як воно починається і закінчується, які словосполучення і речення вживаються в молитвах і оголошеннях. Ці елементи форми і лексики ми сприймаємо як ідентифікаційний момент правдивої духовності і переносимо на зустрічі з секулярними людьми, хоча для них це чуже. Цікаво що Ісус усвому щоденному свідоцтві був дуже довільний, творчий і навіть спонтанний – він не проповідував за шаблоном, не зціляв за літругією. Синагогальна і храмова форма не визначали щоденне служіння Ісуса.
По-друге, граблі (історичний досвід православної церкви) розділення життя на духовне і щоденне. Спільне богослужіння у Домі молитви – це апогей духовного життя багатьох сучасних євангельських віруючих. Віруючі святково одягаються. Дім молитви назвають храмом, а тому тут усе має бути урочисто піднесеним і емоційно стриманим. Віруючі усіма словами і видом мають випромінювати благоговеніє і святість, демонструвати позірну серйозність. По завершенню, коли усі виходять на вулицю, чоловіки знімають з лиця напускну важність, а жінки з голови обов’язковий декоративний аксесуар їхньої видимої побожності, то на обличчя повертається їхній звичний вираз і тон розмови зновустає природньо-невимушений. Звідусіль лунає жвава розмова і навіть радісний сміх… (акценти перебільшено з метою привернути увагу до неприродності).
… Часом, знайомлячись з молодими у вірі християнами, я чую їхнє здивування, коли у церкві зустрічають людей, яких вони давно знають по роботі чи по справах і про яких вони ніколи не здогадувалися, що ті мають якесь відношення до віруючих. Я от думаю собі – а як би так, щоб на богослужінні, на спільному зібранні людина залишалася природньою, а оту сильну видиму духовність проявляла хоча б трохи впродовж тижня серед секулярних людей? Давайте привнесемо у наші зібрання природність мови, емоцій, а духовність понесемо в робочий тиждень.
По-третє, не уважність до прикладу Ісуса і бажання пожинати одразу після засівання. Ми вже звертали увагу на те, що Ісус не запозичував синагогальні та храмові форми для свого щоденного служіння. Він діяв за обставинами. Він знову і знову повертався в Назарет, Капернаум і Єрусалим. Він відвідував друзів та зацікавлених фарисеїв, духовно вздоровлених грішників та людей з особливими потребами. Він, Спаситель, будував стосунки і не намагався одразу пожинати плоди своєї духовної праці. Хоча часом це було й одразу. Цікаво, що навіть до покаяння Ісус публічно закликав доволі не часто, але так проголошував вістку про Боже Царство, і так представляв Отця та правдиве життя, що це пробуджувало свідомість людей, їх мучила совість, вони приймали рішення змінитися. Для людини, яка працює на полі дуже очевидно що сезон сівби і жнив розділений тривалим часом і кропіткою працею. Так і в духовній праці важливо навчитися сіяти і лише тоді жати. Нехай наші богослужіння, домашні групи, церковні табори стануть місцем жнив. А у всі інші моменти нехай це буде сіяння – для нього підійде і особисте спілкування і різного виду активності як в стінах церковної споруди так за її межами, як релігійні свята так і народні, державні, як старі так і сучасні. Важливо щоб ці неформальні і формальні зустрічі не намагалися повторити елементи богослужіння, а залишалися природніми і адекватними до ситуації, події і присутніх.
… Добра новина про Ісуса, правдиве благочестя живі і придатні щоб ними ділитися і передавати. Кожна епоха, кожна традиція і кожна особа вправі робити це їй властивим способом. Ісус Спаситель має бути відомий нашим сучасникам – і ми маємо свободу щоб відповідально нею скористатися досягнувши мети.

Р.S. Чи досягли ми в ІБЦ ідеалу? Звичайно, ні.

По-перше, якщо ми на щось добре і спроможні – то це лише через велике Боже милосердя та Його невимовну благодать.
По-друге, ми знаходимося у постійному пошуку і намагаємося прислухатися і приглядатися як служити краще, як можна по іншому, у кого є кращий/більший досвід щоб там повчитися.
По-третє, у нас більше проблем ніж воно здається з боку (аксіома про зеленішу траву у сусіда). Нам катастрофічно не вистачає посвячених, відповідальних лідерів. У нас є члени церкви які просто відвідують спільні богослужіння, але іґнорують домашні групи. Вони не активні ні в служінні своїми дарами, ні в благовісті і наставництві. Точно є ті, чиє щоденне свідоцтво не помагає людям шукати Бога, а деколи навпаки. А ще є віруючі ліниві, байдужі, перейняті особистим а не спільним, матеріальним а не Божим …
Хто живий той молиться, проповідує і служить сподіваючися що Господь і добрий приклад допоможуть пробудити інших. З вдячністю сприймаємо ваші молитви і за нас у за поширення та утвердження Божого Царства.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *