Переломне Різдво 2023 року
На мою думку, Різдво 2023 року стане переломним для українського суспільства. Я навіть не пам’ятаю такого, щоб церковний календар провокував серйозне суспільне зрушення. Для цього знаходжу чотири значущі причини.
Причина перша: УПЦ. У цієї все ще найбільшої (якщо вже не за кількістю, то за значущістю і впливовістю) конфесії свідома опозиція до зміни календаря. Очільники цієї конфесії, чимала частина православного священства і мирян продовжують бути нез’єднано-нероздільні з російською православною церквою, як би вони це не заперечували. Самий факт небажання розглядати введення погодженого ПЦУ і УКГЦ календаря виказує їхню ідейну іншість. Вони свідомо будуть триматися старого юліанівського календаря. А, оскільки їхня присутність і вплив чималий, відповідно щонайменше половина суспільства (не лише центральна і Східна Україна, але й Рівненщина, й Закарпаття) буде святкувати за старим календарем — 6-9 січня. Більше того, свідома, послідовна, догматична ворожнеча щодо календарних змін змусить цю церкву використати всілякі маніпулятивні засоби, щоб лякати своїх парафіян від інтересу та переходу на новий календар. Це моє припущення, поживемо — побачимо.
Причина друга: чиновники. Держслужбовці і педпрацівники, які організовують культурні заходи (а це, як правило, відділи культури і заступники голів міст, які відповідають за гуманітарний сектор, а також завучі і керівники закладів освіти, на чиїх плечах лежить організація святкувань) можуть вплинути на масштаб і святкування цьогорічного Різдва. Від профільних керівників і непублічних починів їхнього начальства (міське/районне/обласне) буде залежати розмах святкування. На вулиці війна, тому все, однозначно, має бути стриманим і економним, але все це, як показав минулий рік, не було перепоною для влади святкувати те, що вони хотіли святкувати. Так ось, частина з них очевидно чи таємно співчувають Православній церкві московської орієнтації, а тому всіляко будуть саботувати, ігнорувати затверджений іншими конфесіями і підписаний Президентом новий календар. У їхній владі не виконувати або виконувати якнайгірше, посилаючись на війну і всі інші обставини, указ пана Президента щодо нового календаря. Таким чином, та частина державного й освітнього сектору, яка мала би сприяти переходу на нову дату Різдва, може його свідомо, з ідеологічних/ідейних причин, саботувати.
Причина третя: українці. Наше суспільство у своїй загальній масі сильно традиційне та інертне щодо змін у культурно-релігійній сфері. Я пам’ятаю тривалі десятиріччя святкування «23 февраля» і «8 марта». Ця ж проблема чекає на новий календар. Тобто, хоча керівництво Церков проголосувало за перехід на новий календар (УГКЦ, ПЦУ – у 2023 році, ЄХБ і ХВЄ – у 2022 році), все ж значна частина народу завжди тяготітиме до звичного, традиційного. І саме таким є 7-ме січня. «Це як Святвечір 24-го?», «А що тепер має бути з колядою? Виходить 25-го і 26-го?», «А 27-ме теж ще можна?» — ще довго лунатимуть подібні питання. Отже, офіційний перехід на папері і втілення указу в життя — це дві великі різниці. Пройде певний час, доки новий офіційний календар піде в народ. Ще один нюанс — половина з тих українців, які вважають себе православними, йдуть до церкви тільки на Різдво й на Пасху. Звісно, вони пристануть до тієї дати і громади, де буде святковіше та врочистіше.
Причина четверта: війна. Почнімо з того, що війна і так багато чого змінила в житті і звичках українського суспільства. Не рахуватися з нею можуть лише ідіоти, для яких країна і нація є місцем заробітку і локація для замешкання. Війна вплинула на порядок денний кожної родини, організації, церкви. Але війна жодним чином не змінила необхідність сповідання віри, звернення до Бога, важливість корпоративного всенародного звернення й молитви — здається, навпаки, відвідуваність багатьох церков зросла з початком війни. Не змінилася потреба йти до Бога, посилилася молитва (наприклад, за виживання воїнів), все більше людей знаходять в Ньому заспокоєння, перепочинок. Але фактор війни розіграють як буде вигідно. Хоча ще жодна війна дотепер не скасувала ні Великодня, ні Різдва…
У цьому році не менш потрібне Христове Різдво: нам важливо всенародно проголошувати, що є Спаситель, є Той, Котрий посеред темряви сяє яскравим світлом істини і визволення, Котрий дарує надію для усіх знедолених, усіх, хто поніс незворотні втрати, хто стогне від російської окупації, хто змучилися від тривог і страхів. Нам усім потрібно оновитися у цій Добрій Звістці — Євангелії про рожденого Спасителя.
ЩО РОБИТИ?
По-перше: навчати. Кожен священник, кожен пастор має тлумачити новий календар, розповідати, чому насправді аж тепер з нашим порядком свят буде все коректніше і що, нарешті, Новий рік буде йти після Різдва, як це і було задумано, а не навпаки. А тоді варто повертатися до початку і все заново повторювати. Щоб так навчати, кожен священник/пастор сам має бути переконаним і відповідальним щодо переходу і його причин. Помітив, що, чим раніше про це говориш, пояснюєш, даєш людям можливість еволюційно переходити, не раптово, (буферний рік-два подвійного святкування), тим легше люди приймають зміни. Ще один практичний метод вчити громаду новій даті — спробувати західний досвід Адвенту: впродовж чотирьох неділь перед Різдвом читати та обговорювати Біблійні уривки, які передають пророче очікування приходу Ісуса на землю, Його відвічне існування, випереджаюче дотикатися до різдвяних сенсів розповідей євангелистів — все це налаштовує людину на серйозніше й осмисленіше святкування.
По-друге: ініціювати. Служителям християнських громад вартує разом іти до керівників міста й ініціювати спільні проєкти — різдвяні святкові заходи: колядки, благодійні концерти, передріздвяні читання. Звичайно, під час війни масові заходи неможливі, але все ж люди гуртуються до свят. Окрім того, саме місто може запровадити передріздвяні і різдвяні ярмарки. Така міжконфесійна співпраця могла би підбадьорити відповідальних не пропустити цей момент.
По-третє: якщо вже не вихідний, то хоча б лібералізація робочого дня. З війною ми вже звикли, що святкові дні тепер не вихідні і це беззаперечно виправдано. Але якби була якась ймовірність, у якості винятку, владою і бізнесом підтримати новий календар і зробити святковий понеділок це більш святковим за рахунок ймовірного вихідного, то це може допомогти святкувати тим, хто налаштувався чи вагається. Звичайно, ми справимось і без нього, хоч з вихідним було б краще.
По-четверте: колядки. З переходом на новий календар нашому поколінню дуже важливо не загубити різдвяну колядку, адже вона є автентичною, прекрасною і неповторною. За тенденцією, новітній інтелектуально-технологічно-модний урбаністичний дух витісняє все народне з великих міст. Народне стало етно-стилем і пішло на професійну сцену. Унікальність різдвяних пісень в тому, що вони святково-тематичні мелодії і тексти ширили в народ. Тому свідома й та сама коляда, але з 24-го і до Водохреща (6 січня), має линути не лише в церквах, але й в супермаркетах і на площах.
По-п’яте: протестанти. Євангельські віруючі могли/мали б бути попереду, щоб заохотити до велелюднішого Різдва в кінці грудня. Адже для них і так зміст свята є важливіший за саму дату, а, окрім того, чимало баптистських (і не лише) громад перейшли раніше на новий календар, тому вони мали би бути ініціативнішими, як завжди. Не забуваймо, що Різдво — це узаконена (в секулярному і часом прохолодному чи навіть ворожому до церкви світі) можливість голосно говорити про Спасителя Ісуса. У нас вже дуже мало залишається дотику до суспільства, де можна безперешкодно викладати Євангеліє Христа, тому нагоди треба використовувати і ними зацікавлювати інших.