Труднощі і виклики у служінні та способи їх вирішення
на прикладі ап. Павла
Життя — нелегка річ,
Візьміть самі простежте;
Життя — це в темну ніч
Знайти вузеньку стежку
І сміло нею йти…
І без війни, життя — це нелегка річ, як співали колись у пісні. Війна додала більше викликів і загострила реальність так, що це відчуває і дух, і душа, і тіло. Останній рік дуже часто чую в середовищі служителів (від волонтерів до пасторів) слово «вигорання». Це закономірно, тому що праці є багато, а працівників – мало; смерть поряд, а з нею тривоги, ракети, дрони, блекаути.
Ніхто так ефективно мене не надихає у 2023 році як апостол Павло. Пропоную взяти за основу 2 Тимофія 4:9-18 (НПУ) та проаналізувати досвід життя, служіння і боротьби в різних обставинах цього непересічного служителя Божого.
«Постарайся прийти до мене якомога швидше, адже Димас через любов до цього віку покинув мене й пішов до Солуня, Крескент – до Галатії, а Тит – до Далматії. Тільки Лука зі мною. Візьми Марка й приведи із собою, бо він корисний мені в служінні. Тихика ж я послав до Ефеса. Коли прийдеш, принеси плащ, який я залишив у Троаді в Карпа, і книги, особливо пергаменти. Олександр, коваль, накоїв мені багато лиха; Господь відплатить йому за його вчинки. Уникай і ти його, адже він сильно противився нашим словам. Під час мого першого захисту ніхто не став на мій бік, але всі покинули мене. Нехай їм це не зарахується. Проте Господь був поряд зі мною й зміцнив мене, щоб через мене проповідування Доброї Звістки було сповнене та щоб усі народи її почули; і мене було визволено з левової пащі. Господь визволить мене від усякого зла й спасе для Свого Небесного Царства. Нехай Йому буде слава навіки-віків! Амінь.»
ТРУДНОЩІ ТА ВИКЛИКИ В СЛУЖІННІ
1. Сходження з дистанції лідерів і співпрацівників
«… Димас через любов до цього віку покинув мене…»
Ми не до кінця знаємо, що означають ці слова: чи його спокусили хороші заробітки у Солуні, чи може там коханка завелась, чи може ще якісь амбіції. Але це точно не було рішення по духу.
Димас був важливим співробітником Павла. Це спостерігаємо в Слові: передаючи вітання колосянам, апостол називає двох найближчих співпрацівників: «Вас вітає Лука, улюблений лікар, та Димас» Кол. 4:14, а у вітанні Филимону апостол підкреслює значиме співслужіння Димаса: «…а також Марк, Аристарх, Димас і Лука, з якими працюємо разом для Христа» Фил. 1:24.
Це сумно, коли служителі сходять з дистанції. Ще більше ранить духовного лідера, коли служитель сходить з дистанції негідним способом (гроші, аморальність, гордість, образа). Втрата служителів завжди ослаблює, неабияк засмучує і, часом, зачіпає навіть власну віру і уповання.
Після визволення Київщини від російських окупантів в церкви не повернулось 46 пасторів — це викликало неабиякий біль. Дехто з них ніби не зійшов з дистанції, бо почав збирати християн для духовної спільності чи ж приєднався до служіння там, куди емігрував. Проте, в цей же час, у їхніх громадах панувала дезорієнтація, нерозуміння й, часом, обурення, місцями хаос і напружені стосунки через брак відповідального служителя. І це не може не засмучувати.
2. Зайнятість лідерів
«…Крескент – до Галатії, а Тит – до Далматії. Тільки Лука зі мною… Тихика ж я послав до Ефеса.»
Недаремно Ісус вчив молитися про вислання служителів на Божу ниву (Мт. 9:37-38) – їх завжди не вистачає. Особливо у час змін, кризи і розвитку. Всі здібні і побожні перевантажені працею. Оскільки потреба велика, хочеться ще щось доручити, але не можна. Павлу нелегко бачити поле служіння і розуміти, що немає кому його довірити.
3. Лихі/токсичні співпрацівники
«Олександр, коваль, накоїв мені багато лиха; Господь відплатить йому за його вчинки. Уникай і ти його, адже він сильно противився нашим словам.»
Серед усіх інших труднощів, особливим випробуванням служителю є колишній або діючий співслужитель, який розпускає брехливі слухи, безпідставно звинувачує, стає в категоричну і деструктивну опозицію, своїми діями руйнує тривалу духовну працю багатьох. Це емоційно важкий тягар для служителя, який став мішенню такого виду булінгу. Все ускладнюється ще й тим, що часом це зачіпає і родину служителя. Неодноразово чув, що подібні ситуації загострюють серцево-судинні захворювання (і не лише) служителів.
4. Самотність у найкритичніший час
«Під час мого першого захисту ніхто не став на мій бік, але всі покинули мене.»
Нерідно ключові (і не лише) служителі у силу різних обставин залишаються одинокими. Але гіршим за це є час, коли в їхнє життя приходять жорстокі випробовування, з якими вони залишаються сам на сам. В такі моменти делегування частини обов’язків спростило б тягар випробування. Але у складний час, здається, навіть Господь відвертається. Пам’ятайте, що Бог поруч! Мета Господа – загартувати служителя у випробуваннях, виказавши Йому довір’я.
5. Дезорієнтація у служінні
Це не про Павла. Здається, він ніколи не губив з фокусу місію всього свого життя – місію Христа, яка є місією й церкви. Але більшість служителів, які зазнають різностороннього тиску обставин і не знають, що їх чекає попереду, потрапляють у турбулентність. Цей час важкий особливо для тих, хто не мав глибокого усвідомлення особистого покликання до певної Господом/дарами визначеної справи.
6. Смертельна загроза
«…мене було визволено з левової пащі. Господь визволить мене від усякого зла й спасе для Свого Небесного Царства.»
Чи відчував Павло, що наближається смерть? Авжеж, у цьому ж четвертому розділі він пише: «Адже я вже пролитий як жертва, і час мого відходу зовсім близько. Я вів добру боротьбу, закінчив забіг, зберіг віру» 2 Тим. 4:6-7.
Розуміння можливої передчасної смерті є напруженням і тиском для розуму та серця служителя, а також перевіркою його богослов’я. Особливо якщо неочевидно, що і коли настане. Декого близька реальність смерті робила помірно безстрашними. Для більшості ж реальність смерті, попри чіткі усвідомлення вічності з Ісусом, вимагає напруженої праці духу, душі та розуму.
ЯК ПАВЛО ДОЛАЄ ТРУДНОЩІ ТА ВИКЛИКИ У СЛУЖІННІ?
1.Служіння в команді
«Тільки Лука зі мною. Візьми Марка й приведи із собою, бо він корисний мені в служінні.»
Павло ніколи не служив самотньо – навколо нього завжди були співлужителі різного віку і досвіду. Ісус, за час свого служіння, посилав на місію учнів лише по двоє. Ще Екклезіаст дав чітку відповідь, чому це принципово: «Двом усе-таки краще, ніж одному, адже в них є добра винагорода в своїх трудах; і якби хтось з них впав, то інший підніме свого товариша. Але горе самотньому, коли він упаде, й не буде іншого, котрий його підняв би» Екклезіаста 4:9-10. Це також мій досвід служіння: Господь неодноразово використовував братів-співслужителів, які були підтримкою у скрутний час, були натхненниками у сумний час, були виправленнням у час сліпоти. Я не знаю гіршого вибору, як вибір служити одному. Звичайно, самотність цінна під час спілкування з Господом. В інший же час, кожному потрібне як спільне Богопоклоніння, так і коло співслужителів для праці на ниві Божій.
2. Невпинність у навчанні
«Коли прийдеш, принеси плащ, який я залишив у Троаді в Карпа, і книги, особливо пергаменти.»
Нездібність/небажання вчитися і бажання вчити — типова характеристика гордих людей. Бо кожний, хто просвітлений Божим Духом, хто ступив на шлях пізнання Христа, став Ісусовим пожиттєвим учнем — він ніколи не зможе зупинитися у вивченні Слова. Оскільки навчання відкриває очі на власну обмеженість і дурість, розуміння учительного покликання ставить служителя у положення того, хто навчається безперервно: читаючи книги як Павло, долучаючись до можливих семінарських програм, курсів, семінарів та конференцій.
Навчання поглиблює пізнання Біблії і Господа Ісуса, відповідно поглиблюються проповіді і розбори, служитель збагачується новими ідеями, він обмінюється думками і досвідом з співслужителями, що дає можливість Духу Святому підказати і направити.
3. Перекладання справедливості на Бога. Відпустити. Застерегти. Пробачити.
«…Господь відплатить йому за його вчинки… всі покинули мене. Нехай їм це не зарахується.»
Нездібність пробачати і відпускати робить довготривале служіння й співпрацю неможливою, адже людина обростає образами і врешті-решт її гордість відсікає або інших, або її саму.
Апостол, який сам зазнав Божого прощення, зробив його життєвим інструментом: «Прощайте та приймайте одне одного. Якщо хтось має скаргу на іншого, прощайте, як Господь простив вас.» Кол. 3:13. Прощення — то Божественний бальзам для пошкодженого самолюбства і чутливої душі. Прощаючи, ми перекладаємо на Бога встановлення справедливості і образно відпускаємо іншому його провину проти нас (свідому чи несвідому). Таке «відпущення» робить нашу душу вільною, розкутою від напруження і очищеною від отрути, яку виділяє непрощення. Ми спроможні рухатися далі в служінні і повноцінному житті, не оглядаючись на спричинені нам рани: Іменем Ісуса ми простили і звільнились.
4. Оновлення у вірі і надії на Господа
«Проте Господь був поряд зі мною й зміцнив мене…»
Кризові періоди життя чи, як їх назвав цар Давид «долинами смертельної темряви», — це найвидатніша можливість глибоко зазирнути в серце. Там, під зовнішнім тиском, відбувається ревізія, «переоблік» усіх колись завчених доктрин і вірувань. І саме в такі часи, коли максимально близький спокусник, ми маємо можливість оновитись у нашому сповіданні Господа Ісуса. В такі періоди Бог близький до нас і Його благодать готова огорнути нас. У апостола той же досвід, що і в царя: «Господь був поряд зі мною» — Павло, «…бо Ти зі мною» — Давид.
5. Праця/служіння згідно місії
«…щоб через мене проповідування Доброї Звістки було сповнене та щоб усі народи її почули…»
Що робити у складні часи: війна, розгубленість, дезорієнтованість? Відповідь очевидна: реалізовувати своє покликання. Господь, дарами Духа, уже визначив для чого ти є. Що б не відбувалося навкруги, відроджений і спасенний реалізовує своє покликання «тут і зараз» в усіх життєвих умовах і обставинах. Перебування в ув’язненні не стали для Павла причиною покинути свою справу проголошування Євангелія кожній етнічній групі на світі, куди лише він (Павло) міг дійти. Коли є розуміння, хто ти і для чого живеш, ти одразу знаєш, чим тобі займатися.
Лихі часи прийшли? Продовжуй вірно жити за своїм покликанням доти, поки це залежить від тебе. Так, це і маю на увазі: покликання гнучке і воно пристосовується до усіх новіших/інших обставин.
6. Орієнтир на вічність
«…мене було визволено з левової пащі. Господь визволить мене від усякого зла й спасе для Свого Небесного Царства. Нехай Йому буде слава навіки-віків!»
Відсутність сенсів убиває будь-яку справу. Праця у теперішніх обставинах, без надії на вічність, робить її депресивною і безцільною. Лише незмінне опертя на вічність надає смак земному. Апостол користувався силою надії на зустріч, після смерті, з улюбленим Господом Ісусом, заради Якого вів вважав варто жити і не страшно померти. У Ньому Павло бачив сенс земного і вічного життя: «Прагну пізнати Його й силу Його воскресіння, а також розділити Його страждання, уподібнюючись Йому в смерті, щоб таким чином якось досягти воскресіння з мертвих» Фил. 3:10-11.
* * *
Отже, ми живемо в складних обставинах. Служителям по-особливому важко. Але апостол Павло залишив нам ефективні методи боротьби з «вигоранням». Ще раз передивився виклики, які мав апостол — нічного нового. Передивився досвід його боротьби — категорично гідний наслідування. Нехай Сам Господь дає сил для праці на Його ниві.