Що з українською вірою не так?
Бо дві речі лихі Мій народ учинив: покинули Мене, джерело живої води, щоб собі подовбати водозбори, водозбори поламані, що води не тримають. (Єремiя 2:13)
Не так те ж, що й з євреями 27 сторіч тому.
По-перше, ми покинули Того, хто є для нас Бог Творець, Бог Отець. Він є джерело і творить Собою оазу. Покинути Бога – не обов’язково через атеїзм чи сатанинський культ. Він просто перестає бути джерелом життя. Він для більшості українців перетворився на рятувальний пояс, до якого звертаються лише у випадку крайньої біди.
По-друге, українці як і колись євреї знайшли собі, ні, зробили собі “святі богоутримувачі” – щось таке, що має створити видимість богоприсутності, святості, божественності. Для одного це лаври святі, для інших церкви зі святити іконами, іншим власне святі речі і місця. Навіть протестанти українські і ті не утрималися від скокуси споруди святити і хоч трохи обожествити.
Що хоче Бог? Щоб ми не ховалися від Нього за релігійними власновинайденими способами і формами поклоніння, але через Ісуса щодня, щоможливості приходили до Творця. Від нього залежати у вчинках і рішеннях, у роботі і відпочинку. Тому Ісус, Бога Син жив серед нас – щоб дорогу покласти.
НАСЛІДОК
Хай карає тебе твоє зло, і відступства твої хай картають тебе, і пізнай та побач, що лихе та гірке це, що кинув ти Господа, Бога свого, і страху Мого над тобою нема, говорить Господь, Бог Саваот. (Єремiя 2:19)