ПАСТОР: ПАСТУХ ЧИ СТОРОЖ?

3893423-rom--mosaik--f-sse-waschen-aus-new-testament-in-der-basilika-des-heiligen-peters--last-superЗа планом щоденного читання Писання знову перечитував книги Самуїла і погляд вихопив просте розповідне речення. Батько Єссей наказав сину відвідати братів, які пішли на війну. Цей менший, який на той час був головним пастухом батьківської отари, мав віднести їм їжі, розвідати обстановку. Так от, читаю: “І встав Давид рано вранці, і полишив отару свою на сторожа…” (1 Сам. 17:20). Досвідчений, правдивий пастух знав, що отара без пастуха не виживе, тому на час своєї відсутності поставив сторожа.

Тут пронеслася думка – Новий Заповіт отарою називає церкву, зібрання, громаду, а пастухом служителів церкви – пресвітерів, єпископів. Навіть найпоширеніше сучасне слово для лідера церкви “пастор” – це той самий пастух, лише латинською мовою.

Отже отару пасе пастух, але, коли потрібно відлучитися, він залишає отару на сторожа. Бо сторож також може певний час доглядати отару. І якщо пастух забариться, то сторож буде наглядати.

Отже отару може доглядати два типи керівників: ПАСТУХ і СТОРОЖ. Що їх об’єднує? Ми вже помітили – їх об’єднує певна відповідальність за отару. А от те, чим відрізняється пастух від сторожа відкриває справжню прірву, яка лежить між ними.

  1. Пастух веде отару, йдучи попереду. Він постійно в пошуку кращого. Сторож стереже громаду. Йому головне перечекати, поки повернеться пастух.
  2. Пастух знає куди йти, він сам (з іншими пастухами) визначає напрямок. Йому довіряють отару, а далі його справа і відповідальність. Сторож чекає вказівки “зверху”. Він ні кроку не зробить самостійно.
  3. Пастух завжди бачить що робити – робить сам і надихає інших. Сторож виконує у кращому разі лише те, що йому кажуть. І то так, щоб “не перепрацювати”.
  4. Пастух знає кожну вівцю, має свій підхід до кожної і турбується про кожну. Сторож пильнує отару в цілому, він не розрізняє окремих, йому це і не важливо і не цікаво.
  5. Пастух не може просто залишити отару – його серце прив’язане до неї. І коли насувається небезпека – він готовий захищати своїх не дивлячись на ступінь небезпеки (згадаймо Давидове протистояння леву та ведмедю). Сторож у кращому разі зробить видимість оборони, але швидше за все покине отару і щезне. Або виявлятиме байдужість.
  6. Пастух постійно прагне удосконалення – він хоче і отару добре знати і як її найкраще вести. Тому він постійно вчиться: читає, слухає, спілкується з іншими пастухами. Сторожу завжди досить того що він знає. Він уже он 5-10-20 років робить те саме.
  7. Місія пастуха – повернути господарю ситу, здорову отару з приплодом(!). Для цього він веде отару на зеленіше пасовисько, лікує і доглядає. Місія сторожа – повернути те, що отримав. Він нікуди нікого не поведе щоб не розгубити і нічого нового не зробить, бо раптом щось піде не так. (тут варто згадати раба, який отримав один талант, Мт. 25).
  8. Пастух турбується про ситість і здоров’я отари. Тому постійно шукає найкращу їжу. Він не дає “щопопало” і того, що сам не знає. Він лікує хвору і обмежує негідну. Сторож турбується про те, аби було хоча б щось. Він ніколи не переймається якістю харчів. І не втручається, коли з’являється паршива вівця – аби його рамки не зачіпала.
  9. Вівці слухаються і йдуть за пастухом, вони йому довіряють, бо знають – він веде їх вірно, бо годує найкращим. Він вказує напрямок, підбадьорює і заохочує. Сторожа вівці скоріше бояться. А згодом, через брак свіжої і доброї їжі починають втікати на сусідню полонину. А він будує та вдосконалює паркан і залякує. Часто болюче б’є ту, що відбилася.
  10. Сторож – це робота, яка мала б принести копійку, або які інші дивіденди (влада, позиція, почесть). Після виконаної праці сторож тратить будь-які стосунки з отарою. А бути пастухом – то покликання. І де б пастух не був, що б не робив, він буде опікати, буде турбуватися, бо не може інакше.

У результаті в мене вийшов своєрідний тест. Для себе і свого служіння як пастора. Для братів-співпасторів, які звершують це служіння зі мною.

А ще згадав статистику значної кількості церков нашого баптистського братства у критичному стані – бо зменшуються, старішають, роками жодного духовного народження не зазнають. Чи не захована причина у тому, що служителі таких церков – це сторожі, яких відправили чи назначили, бо не було нікого іншого на той момент? А вони затрималися довше… І стережуть. Час від часу по конфліктують, або через кошти, або хтось ще захоче постерегти.

Я не можу бути суддею комусь, маю бути найперше і головне суддею собі. Потребую пильнувати, щоб моя посада відповідала даному Господом дару. І знов перевіряти, чи не відношуся до ввіреного служіння недбало, про що серйозно застерігав пророк Єремія: «Проклятий, хто робить роботу Господню недбало…» (48,10).

Наставлення апостола Петра – це практично сама суть і дух євангельської пасторології. Це потребую знати, розуміти і практикувати.

Тож благаю між вами пресвітерів, співпресвітер та свідок Христових страждань, співучасник слави, що повинна з’явитись: пасіть стадо Боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно по-Божому, не для брудної наживи, а ревно, не пануйте над спадком Божим, але будьте для стада за взір. (1-е Петра 5:1-3)

І коментар до апостола Петра:

«І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого. Він же промовив до них: Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться. Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник як службовець. Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як службовець». (Луки 22,24-27)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *