Сім спостережень про лідерство через служіння проповіді і навчання у пасторських посланнях

Павло передає листи Тимофію. Мозаїка ХІІІ ст.. Італія.
Павло передає листи Тимофію. Мозаїка ХІІІ ст.. Італія.

Лідера від не лідера виокремлює наявність послідовників, учнів, тобто людей, які слідують за ним. За справжнім лідером завжди хтось йде, чи буде йти.

У свою чергу лідер володіє своїм набором впливу, або ж інструментом, за допомогою якого він здійснює вплив на своїх послідовників.

У церкві, яка народилася через служіння Ісуса, який покликав дванадцятеро, ми спостерігаємо насамперед два принципових інструменти лідера – сила особистого прикладу і слово та вчення. Ці ж інструменти зберегли Ісусові послідовники. Ми спостережемо через пасторські листи, як апостол Павло виявляє своє лідерство через проповідь і вчення, та що він вчить про це. Особливу цікавими і важливими пасторські листи вважаю тому, що вони адресовані молодим служителям Тимофію і Титу, для яких Апостол був наставником.

 

1.    Лідерство служителя Слова починається послуху покликанню

Служитель – лідер звершує працю до якої має необхідні дари Духа Святого та покликання. І якщо перше має суб’єктивний вимір, тобто християнин сам виявляє свій духовний дар, то друге – покликання є об’єктивним визнанням і підтвердженням наявного дару від церкви, служителів. Як це відбувається практично? Є два шляхи. Один з них подає апостол:

Не занедбуй благодатного дара в собі, що був даний тобі за пророцтвом із покладенням рук пресвітерів. Про це піклуйся, у цім пробувай, щоб успіх твій був явний для всіх! (1-е Тимофiю 4:14)

… дара, який у тобі через покладання рук моїх (2-е Тимофiю 1:6).

Тобто, досвідчений лідер завдяки своїм дарам здатний розпізнати, або ж мати ясність від Господа про наявний дар в потенційному лідеру. Він про це говорить йому, запрошуючи до служіння, і, в разі послуху, той служить тим даром. За певний час це може мати і публічне визнанням через рукопокладення, особливо якщо мова йде про служіння лідируюче.

Інший спосіб покликання – коли людина активно служачи в церкві, виявляє свої дари, маючи внутрішню певність від Бога. А брати та сестри відзначають наявність дару тим, що вказують на користь і ефективність служіння. Вони ж підбадьорюють віруючого служити цим його даром. Це є підтвердженням, яке водночас і є покликанням.

Апостол Павло свідкуючи про себе вказує на пройдений ідентичний шлях (другий). Він був покликаний до свого служіння самим Господом, і це не була його амбіція:

Мене ж було призначено проповідником і апостолом, щоб поширювати це свідчення. (Правду кажу я, не брешу!) Мене також було призначено вчителем віри й істини для поган (Перше Послання до Тимофія 2:7 UMT).

Павло, раб Божий, а апостол Ісуса Христа, по вірі вибраних Божих і пізнанні правди, що за благочестям, в надії вічного життя, яке обіцяв був від вічних часів необманливий Бог, і часу свого з’явив Слово Своє в проповіданні, що доручене було мені з наказу Спасителя нашого Бога… (До Тита 1:1-3).

 

2.    Лідерство через проповідь і вчення вимагає серйозного приготування та навчання.

Хоча дар від Господа, але тим не менше він вимагає постійної праці та розвитку зі сторониотримувача.

А. Насамперед мова йде про те, що той, хто претендує на лідерство через проповідь, має мати ґрунтовне знання Божого Слова, яке не приходить саме по собі – потрібна тривала і кропітка праця навчання. Павло підкреслює, що у Тимофія є необхідні базові знання Слова. Так Тимофій «годований словами віри та доброї науки, що за нею слідом ти пішов» (І Тим. 4,6). Це з одного боку, навчання Торі, яке він отримав дома та в місцевій синагозі ще з дитинства і юності:

А ти в тім пробувай, чого тебе навчено, і що тобі звірено, відаючи тих, від кого навчився був ти. І ти знаєш з дитинства Писання святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса (2-е Тимофiю 3:14-15).

Вчився Тимофій і безпосереднього від Павла – через слухання Євангелії Ісуса. Саме це є, думаю, тими «словами віри», які пробудили Тимофія до нового життя з Ісусом.

Б. Важливо що навчання – це не одноразова справа, а цілий процес, тривалістю в усе життя. Павло це найкраще передає словом «годований» (І Тим. 4,6), тим самим вказуючи на постійну і повторюючу дію. А також апостол просто наказує продовжувати навчання: «А ти в тім пробувай, чого тебе навчено» (2 Тим. 3,14). Такий акцент на навчанні Слову вказує на те, що до того, хто претендує на лідерство в Слові ставляться дуже високі вимоги, адже він має вчити інших істині і тим словам, які здатні зароджувати віру.

У процесі навчання є знання, які варто здобути. Але так само у процесі навчання важливо відкидати речі негідні і недостойні розгляду і вивчення. До цього відносяться народні вірувань, церковні народні вірування, традиційні для кожної культури теми, які породжують одні суперечки, а також очевидні заблудження.

Як я йшов у Македонію, я тебе вблагав був позостатися в Ефесі, щоб ти декому наказав не навчати іншої науки, і не звертати уваги на вигадки й на родоводи безкраї, що викликують більше сварки, ніж збудування Боже, що в вірі воно (1-е Тимофiю 1:3-4).

Цурайся нечистих та бабських байок, а вправляйся в благочесті. Бо вправа тілесна мало корисна, а благочестя корисне на все, бо має обітницю життя теперішнього та майбутнього. Вірне це слово, і гідне всякого прийняття! (1-е Тимофiю 4:7-9).

А коли хто навчає інакше, і не приступає до здорових слів Господа нашого Ісуса Христа та до науки, що вона за правдивою вірою, той згордів, нічого не знає, але захворів на суперечки й змагання, що від них повстають заздрість, сварки, богозневаги, лукаві здогади, постійні сварні між людьми зіпсутого розуму й позбавлених правди, які думають, ніби благочестя то зиск. Цурайся таких! (1-е Тимофiю 6:3-5).

Нагадуй про це й заклинай перед Богом, щоб не сперечались словами, бо нінащо воно, хіба слухачам на руїну… Стережися ж базікань марних, бо вони ще більше провадять до безбожности, а їхнє слово, як рак, буде ширитися. Від таких Гіменей і Філіт, що вони погрішилися в правді, казавши, що воскресіння було вже, і віру деяких руйнують (2-е Тимофiю 2:14, 16-18).

… що вони завжди вчаться, та ніколи не можуть прийти до пізнання правди. Як Янній та Ямврій протиставилися були Мойсеєві, так і ці протиставляться правді, люди зіпсутого розуму, неуки щодо віри (2-е Тимофiю 3:5, 7-8).

Корисним є погляд Павла на те, як відноситися до заблуджень – їх потрібно «цуратися», «відвертатися», «стерегтися». Важливо спостерегти, що проблема невірного навчання і різноманітних заблужень дуже поширена, а отже, проповідники і вчителі відповідальні щоб учити церкву і нових лідерів здоровому вченню і викривати та відкидати заблудження.

В. Лідер дбає про добру бібліотеку з достойною літературою:

Як будеш іти, то плаща принеси, що його я в Троаді зоставив у Карпа, і книжки, особливо пергаменові. (2-е Тимофiю 4:13).

Коли лідер досягає такої зрілості, що сам навчає інших, все ж він ніколи не припиняє свого навчання – можливо тепер більше самостійно через роздумування і читання.

Г. Важливе навчання базове, важливе навчання пожиттєве, але ні одне ні друге не заміняє безпосереднього приготування до самого служіння:

Поки прийду я, пильнуй читання, нагадування та науки! (1-е Тимофiю 4:13)

Дієслово «пильнуй», – як вважає Дональд Гатрі, має на увазі  «попередню підготовку на самоті». Окрім того, ця особиста підготовка за текстом має бути постійною дією. Досвідчений і освідчений промовець якийсь час може служити опираючись на попередній досвід, але це дуже швидко стане очевидним. А тому благочестивий проповіднкик, пастор, учитель буде готуватися до кожного свого служіння.

Ґ. Щодо навчання варто додати, що апостол звертає увагу також на те, що дар духовний і служіння ним занепадає, якщо християнин постійно не практикує його і не росте в ефективності. Апостол підкреслює це доволі гострими словами, застерігаючи щоб Тимофій не «занедбував благодатного дару» (1 Тим. 4,14) та щоб він «розігірівав Божого дару» (2 Тим. 1,6). Цим думаю Павло вказує на постійне практикування у служінні та удосконалення методів і способів служіння, щоб вони ефективніше досягали мети:

Про це піклуйся, у цім пробувай, щоб успіх твій був явний для всіх! Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає! (1-е Тимофiю 4:11-16).

 

Чому важливе у церкві покликання і навчання? Бо є чимало людей амбіційних, людей з не вірними мотивами, які будуть намагатися керувати народом Божим на шкоду. Їхня праця не сприяє збудуванню:

…вдалися в пустомовність, вони забажали бути вчителями Закону, та не розуміли ні того, що говорять, ні про що запевняють(1-е Тимофiю 1:7).

Немає оправдання ні церкві, ні її лідерам, якщо вони не ставлять високих вимог до тих, хто у них лідирує через служіння проповіді і вчення.

 

3.    Ефективне лідерство через проповідь і вчення зосереджується на цільові групи.

Очевидним є те, що проповідь Слова стосується усієї церкви. Але не менш очевидно, що навчання має відповідатипотребам конкретним фокус-групам.

Так Павло вказує Тимофію, що той має навчати жінок, вдів, чоловіків, панів і рабів, претендентів на церковні посади. А це вже вимагає поділу на класи. Це вчить нас тому, що якщо проповідь стосується швидше усієї церкви, то навчання має стосуватися як всієї церкви, так і розділятися на групи по а) статі, б)віку, в) соціальній і професійній категорії.

Чоловіки повинні перебирати на себе духовне лідерство:

Отож, хочу я, щоб мужі чинили молитви на кожному місці, підіймаючи чисті руки без гніву та сумніву. Так само й жінки, у скромнім убранні, з соромливістю та невинністю, нехай прикрашають себе не плетінням волосся, не коштовними шатами… (1-е Тимофiю 2:5-9).

Жінки повинні пам’ятати про порядок і субординація:

Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні (1-е Тимофiю 2:11-12).

Старше покоління – вони повинні поводити себе достойно свого віку. Так само важливо щоб молодий служитель Слова пам’ятав про свій авторитет від Господа і зберігав відповідну повагу.

Старшого не докоряй, але вмовляй, немов батька, а молодших як братів, (1-е Тимофiю 5:1)

Щоб старі чоловіки тверезі були, поважні, помірковані, здорові у вірі, у любові, у терпеливості. Щоб старі жінки в своїм стані так само були, як належить святим, не обмовниці, не віддані п’янству, навчали добра… (До Тита 2:1-3).

Молодим людям найважливіша порада – це зберігати тверезий розум:

Так само благай юнаків, щоб були помірковані. (До Тита 2:6)

Раби повинні якісно працювати, тим більше якщо пани християни:

Усі раби, які під ярмом, нехай уважають панів своїх гідними всякої чести, щоб не зневажалися Боже Ім’я та наука. А ті, хто має панів віруючих, не повинні недбати про них через те, що браття вони, але нехай служать їм тим більше, що вони віруючі та улюблені, що вони добродійства Божі приймають (1-е Тимофiю 6:1-2).

Раби щоб корилися панам своїм, щоб догоджали, не перечили, не крали, але виявляли всяку добру вірність, щоб у всьому вони прикрашали науку Спасителя нашого Бога (Титу 2,9-10).

Багатим людям важливо вчитися довіряти Богові та щедро чинити добро:

Наказуй багатим за віку теперішнього, щоб не неслися високо, і щоб надії не клали на багатство непевне, а на Бога Живого, що щедро дає нам усе на спожиток, щоб робили добро, багатилися в добрих ділах, були щедрі та пильні, щоб збирали собі скарб, як добру основу в майбутньому, щоб прийняти правдиве життя. (1-е Тимофiю 6:17-19).

Лідери церкви, а саме єпископи і диякони повинні відзначатися насамперед високими якостями характеру, бо лише тоді і їхнє служіння буде корисним і збудовуючим.

Вірне це слово: коли хто єпископства хоче, доброго діла він прагне. А єпископ має бути бездоганний, муж однієї дружини, тверезий, невинний, чесний, гостинний до приходнів, здібний навчати, (1-е Тимофiю 3:1-2)

Так само й диякони мають бути поважні, не двомовці, не багато віддані вину, не соромнозахланні… (1-е Тимофію 3,8)

4.    Євангелія: стержень лідерства через проповідь і вчення

Пасторські послання дуже практичні, часом навіть прагматичні. Коло розглянутих питань значне. Але щоб апостол не писав і не радив – є одна тема, яка є не просто червоною лінією, а скоріше самою серцевиною, зосередженням усього.Для апостола центром його листів є проголошення спасаючої місії Ісуса.

Вірне це слово, і гідне всякого прийняття, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішних, із яких перший то я (1-е Тимофiю 1:15).

Безсумнівно, велика це таємниця благочестя: Хто в тілі з’явився, Той оправданий Духом, Анголам показався, проповіданий був між народами, увірувано в Нього в світі, Він у славі вознісся! (1-е Тимофiю 3:16).

Пам’ятай про Ісуса Христа з насіння Давидового, що воскрес із мертвих, за моєю Євангелією, за яку я терплю муки аж до ув’язнення, як той злочинець. Але Слова Божого не ув’язнити! (2-е Тимофiю 2:8-9).

Бо з’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці, і чекали блаженної надії та з’явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса, що Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих (До Тита 2:11-14).

Саме центральність Євангелія визначає, буде вчення здоровим чи ні. Будь які етичні висновки без Євангелії залишаться звичайним моралізаторством.

Саме Євангеліє є силою, як спричинює гоніння і страждання, але й водночас надає силу їх подолати:

Тож, не соромся засвідчення Господа нашого, ні мене, Його в’язня, але страждай з Євангелією за силою Бога… (2-е Тимофiю 1:8).

З цієї причини й терплю я оце, але не соромлюсь, бо знаю, в Кого я ввірував та впевнився, що має Він силу заховати на той день заставу мою (2-е Тимофiю 1:12).

Чому чимало проповідників зходять з дистанції і терплять крах? Бо Христова Євангелія перестала бути зосередженням їхнього життя, а тому не було ні сили, ні бажання, ні здоров’я щоби боротися.

5.    Проповідництво і вчення пов’язані з конфронтацією і конфліктом

Думаю що сучасна проповідь серйозно втратила лідируючу роль також через те, що вона перестала бути актуальною і гострою у світлі проблематики часу. Проповідники не втручаються у болючі сфери життя і праці християнина у суспільстві, родині. Проповідник воліють використовувати загальні слова і ідеї, бо не вистачає особистої мужності і святості, щоб конфронтувати з популярним недільним християнством. Павло наставляє Тимофія на відверту конфронтацію і різкість не тому, що сам був таким, але тому, що мова йде про церкву Христову, а не якесь СПД.

Проповідуй Слово, допоминайся вчасно-невчасно, докоряй, забороняй, переконуй з терпеливістю та з наукою. Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться (2-е Тимофiю 4:2-5).

Як я йшов у Македонію, я тебе вблагав був позостатися в Ефесі, щоб ти декому наказав не навчати іншої науки, і не звертати уваги на вигадки й на родоводи безкраї, що викликують більше сварки, ніж збудування Боже, що в вірі воно (1-е Тимофiю 1:3-4).

Найважче, на мою думку те, що Павло вчить Тимофія не лише особистісній, але й прилюдній конфронтації: «А тих, хто грішить, картай перед усіма, щоб і інші страх мали» (1-е Тимофiю 5:20). Хоча такі поради єпевним тягарем для служителя епохи постмодерну, все ж вонизалишаються одним з базових форм лідерства через проповідь і вчення. Врешті ватро зауважити, що і сам апостол активно практикував конфронтацію (наприклад лист до Галатів). І взагалі не проблема, якщо служителя будуть зневажати – йому потрібно пам’ятати про це, як і про те, що гордували і Павлом і самим Христом. Вони просто знали про свою приналежність Всемогутньому.

Оце говори та нагадуй, та з усяким наказом картай. Хай тобою ніхто не погордує! (До Тита 2:15)

Наступна форма дисципліни, яка слідує після розмов, наставлення полягає у дистанціюванні, яке має як вербальний так і дієвий вияв.

Людини єретика, по першім та другім наставленні, відрікайся, (До Тита 3:10)

 

6.    Лідерське вчительство і проповідництво не обмежується кафедрою чи статтею, але є властивою частиною життя.

Наказуй оце та навчай! Нехай молодим твоїм віком ніхто не гордує, але будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості! …Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає! (1-е Тимофiю 4:11-12, 16)

Силкуйся поставити себе перед Богом гідним, працівником бездоганним, що вірно навчає науки правди. (2-е Тимофiю 2:15).

Якщо служителі не живу як учать, то вони не «знають Бога, але відкидаються вчинками, бувши бридкі й неслухняні, і до всякого доброго діла нездатні». (До Тита 1:16).

Один невірний вчинок проповідника чи пастора здатний перекреслити багато його чудових, грамотних і вірно викладених проповідей. А тому апостол використовує зрозумілі, прямі слова – настанови, щоб забрати у молодих будь яку надію чи спробу усе залишити на волю язика.

У всім сам себе подавай за зразка добрих діл, у навчанні непорушеність, повагу, слово здорове, неосудливе, щоб противник був засоромлений, не мавши нічого лихого казати про нас (До Тита 2:7-8).

 

7.    Лідери виявляють і готують тих, хто здібний проповідувати і навчати

А що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що будуть спроможні й інших навчити. (2-е Тимофiю 2:2).

Головний метод навчання – наставництво. У кожного зрілого служителя у силу його досвіду служіння та спілкування з Ісусом неодмінно є чим поділитися.

Ти ж пішов услід за мною наукою, поступованням, заміром, вірою, витривалістю, любов’ю, терпеливістю, (2-е Тимофiю 3:10).

А ти в тім пробувай, чого тебе навчено, і що тобі звірено, відаючи тих, від кого навчився був ти (2-е Тимофiю 3:14).

Звичайно, корисно потенційних служителів відправляти на навчання у коледжі, семінарії, все ж ніщо не може замінити особистого наставництва. Це клопітке заняття, яке забирає час, емоційні сили, духовні, але цього методу навчання замінити просто немає чим. Якщо в українських баптистських громадах не буде поширюватися наставництво особливо серед служителів, то їх чекає найсумніше майбутнє з духовно незрілими функціонерами.

 

Висновки

Чим мені, як пастору, корисне наявне дослідження? Насамперед тим, що вона розширює розуміння моєї відповідальності щодо:

  1. Подальшого особистого навчання та допомоги іншим проповідникам у їхньому рості.
  2. Необхідностіконфронтувати як з фальшимивченнями так і з не євангельськими життєвими принципами.
  3. Моє лідерство у проповіді і навчанні буде ефективнішим, якщо не буду нехтувати зфокусованим служінням різним групам в церкві.
  4. У центрі мого проповідування і навчання має бути Євангелія Ісуса Христа.
  5. Моє слово не може довго розходитися з моїми вчинками.

Те, як апостол вчить Тимофія і Тита, стосунки, які він розвинув з ними відкриває і вказує на безальтернативність наставництва, яка має бути стилем життя служителя, його найпершим і незмінним обов’язком. Так жив в служив апостол Павло, так жив і служив Ісус.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *