За що Сковороду любили баптисти?

Третього грудня — триста років з дня народження Григорія Сковороди (3.12.1722 — 9.11.1794). У кожному народі є ті, хто уособлюючи собою народну душу є водночас її виразниками і співтворцями. Сковорода контраверсійний і не звичний, але багато хто находить в ньому щось собі близьке. У мене, попри любов до літератури, відсутня пам’ять про Сковороду зі школи. Але вже в старших класах, через любов до історії читав підпільно привезені з Заходу книжки про історію євангельсько-баптистського руху. Ось тут і відбулось моє перше  знайомство зі Сковород. І Г. Домашовець і Л. Жабко-Потапович присвячуючи йому по розділу, записують до попередників євангельського пробудження в Україні (яке станеться в другій половині ХІХ ст.) 

Тож за що Сковороду любили вченіші баптисти? (навіть не дивлячись на очевидну вільність ідей і алегоричне тлумачення Біблії, чималу кількість філософських ідей в його духовних міркуваннях і занурення в античну філософію, і, часом дуже сумнівні з точки зору біблійного богослов‘я концепції). 

Ні, це не доповідь, а спостереження, заохочення до читання і міркування. Цим ділився вчора починаючи семінар для учителі в Ірпінській християнській гімназії.

  1. Думаю найперше і найбільше Григорія Савича поважали за любов до Святого Письма — за численні роздуми над Писанням, інтегрування Біблії у більшу частину своїх творів.  

«Біблію я почав читати, коли мені було близько тридцяти років, і ця найпрекрасніша для мене книга взяла гору над усіма моїми коханками, угамувавши мої тривалі голод і справу хлібом та водою Божої правди й істини, солодшою за мед і патоку. 

Г. Сковорода. «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті»

  1. За те, що говорив і вчив про відродження і нове життя.

Колись у цю ніч привела мене мати на світ. 

Цієї-бо ночі подав я і перші ознаки життя. 

А другої ночі о Христе, мій Боже, 

В мені народився твій Дух Пресвятий, 

Бо марно би мати моя народила мене, 

Якби не родив мене Ти, о світло моє, о життя!»

Г. Сковорода, Лист до Ковалинського від 22 листопада 1763

«Знайдено гавань — Христа. Тіло і світе, прощайте. Годі тріпати мене. Маю вже спокій напевно». 

Г. Сковорода, «Бесіда, названа Двоє» 

  1. За любов до Ісуса

Ти хочеш, щоб я ясніше показав свою душу.  Я прошу: я покидаю все і покинув, щоб у всьому своєму житті досягти лише одного – зрозуміти, що таке смерть Христа і що означає Його воскресіння. Бо ніхто не може воскреснути з Христом, якщо не помре з Ним. Ти скажеш: справді, чи ти не тупий, якщо до цього часу не знаєш, що таке воскресіння та смерть Господа, коли це відомо жінкам, дітям, усім і кожному.  Звичайно, так, мій Кириле, я обмежений і дурний разом із Павлом, який співає: «Я все витерпів, щоб спізнати Його і силу Його воскресіння, і участь у Його муках …» 

Г. Сковорода, До Кирила [Ляшевецького],1761 р. 

  1. За простий спосіб життя. Він жив, як навчав. Відомий стриманістю і цнотливістю. 

“Багато хто каже, що його робить у житті Сковорода? Чим забавляється? Я ж радію в Бозі. Веселюсь а в Бозі, Спасі моєму…”

(за мотивом Авакум 3:17-18 )

Г. Сковорода, Лист до Ковалинського від 22

Нема нічого солодшого для людини й нічого потрібнішого за щастя, нема ж нічого й легшого за це. Спасибі блаженному Богу. Царство Боже всередині нас, щастя в серці, серце в любові, любов вже в законі Вічного. … Спасибі блаженному Богу… Спасибі блаженному Богу за те, що важке зробив непотрібним! Нині чи хочеш ти бути щасливим? Не шукай щастя за морем, не проси його в людей, не мандруй по планетах, не волочить по палацах, не повзає по земній кулі, нетіняєш по Єрусалимах… Золотом можеш купити село — річ важку, бо не дуже потрібно. А щастя, як найпотрібніша потреба, дається даром скрізь і завжди. Повітря і сонце завжди з тобою, скрізь і даром. А все те, що від тебе чекає геть, — знай, що воно чуже, і не вважаю його своїм. Усе це є чужий зайве. Навіщо воно тобі? Тим то воно і важке. Ніколиб воно від тебе не пішло, якби було справді потрібне. Спасибі блаженному Богу. Щастя ні він не без ні від землі не залежить…

Г. Сковорода, Вхідні двері до християнської добронравності. 

  1. За живе спілкування з простим народом про духовне, божественне, біблійне. Подібно до мандрівних благовісників. 
  1. За очевидні протестанські думки й ідеї, особливо на тлі тодішнього монополізму православ’я

Закон Божий — це Райське дерево, а переказ — тінь. Закон Божий це плід життя, а переказ — листя. Закон Божий — це Боже серце в людині, а переказ — фіговий листок, що часто прикриває єхидну. Двері храму Божого — це закон Божий, а переказ — прибудований до храму притвор. Як присінок далекий від вівтаря, а хвіст від голови, так далеко лежить переказ від закону. У нас майже повсюди порівнюють цю не порівняну рівність, забувши закон Божий і змішавши його з людською багнюкою аж так, що людські брехні ставлять вище, і, на них надіючись, не думають про любов, щоб збулося ось це: «Лицеміри! За перекази ваші ви зруйнували закон.» Мт. 15,6-7. А все це є переказ, що не є Божий закон.

Г. Сковорода, Вхідні двері до християнської добронравності. 

  1. За видиме дистанціювання від офіційної православної церкви — про Сковороду казали що єретик, до церкви не ходить, не хреститься, від постригу чернечого і сану священицького відмовляється. 

Уся сила декалогу вміщається в одному цьому імені — любов. Вона — це вічний союз між Богом і людиною, вона — невидимий вогонь, що запалює серце до Божого слова, чи волі. А тому вона й сама є Бог. Ця божественна любов має на собі зверхні ознаки, або приміти; ось їхто і називають: церемонія, обряд чи образ благочестя. Отже, церемонія біля благочестя — це те саме що листя біля плодів, що лушпиння на зерні, що компліменти при доброзичливості. Коли життя маска не ховає в собі єства, тоді залишається одна лиш лицемірна омана, а людина стає побіленим гробом. Церемонія — це все те, що його може виконати навіть останній негідник. 

Г. Сковорода, Вхідні двері до християнської добронравності.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *