Мене хвилює майбутнє українського православ’я

Чому мене, пастора євангельської церкви зачіпають такі новини?

https://suspilne.media/316892-sbu-vidkrila-provadzenna-cerez-prorosijski-spivi-u-kievo-pecerskij-lavri/
чи ось такі:

https://lb.ua/society/2022/12/03/537951_chernivetskobukovinskiy_ieparhii.html
Чому? Бо:
1) в одній країні живемо і служимо

2) з одним народом маємо справу 

3) все, що в них, стосується їх… і зачіпає мене і моє служіння — бо будь яка релігійна християнська конфесія/церква/рух або сприяють поширенню Христового вчення, або його зневажають. Варто додати, що сьогодні в Україні ще не вивітрився з мізків побутово-ідейний атеїзм, також віра вибивається звичайним модерністським секуляризмом і розмивається квазірелігійним ньюейджом, де мегаполісному народу байдуже конфесії і деномінації, Мені не байдуже, який шлейф залишають великі релігійні групи у суспільстві.


Пропоную для міркування три твердження.

  • Це не вперше поважне священство йде проти волі і вчення Бога. Коли Ісус побачив, що храм перетворили фактично на ринок, то Він розігнав торговців у гніві (Євангеліє від Івана 2,13-17). Далі у цій же Євангелії, притчею, але зрозуміло, Ісус каже — “А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить.” (Євангеліє від Іоанна 10:12) — не кожен, хто бере відповідальність за паству, є її правдивим вчителем. Закликаю не судити про Христову церкву чи християнство по вчинкам окремих осіб, з огляду на діяльність яких очевидним є їх не християнська сутність. 
  • Дивні думки і паралелі напрошуються, коли спостерігаю за філією російської православної церкви в Україні. Російські комуністи воюючи проти фашистів і фанатично святкуючи перемогу над фашизмом на сьогодні стали правдивими фашистами (що очевидно по їхніх військах в Україні). Російські православні останні майже 200 років багато сили поклали на боротьбу з сектантами. І, спосрерігаючи за нами в Україні останні двадцять років, очевидно, що вони самі стали справжньою сектою, — а хіба ні? Виглядає, що в Україні той московський варіант православ‘я — це одна з наймахровіших і найзакритіших сект з усіма ознаками. Узаконена аморальність, прикрита круговою порукою і захистом найвпливовіших політиків, ідеологічна ворожа антиукраїнськість, ворожість до інших і виключна ізоляційна політика щодо будь-яких інших християн очевидна. Звичайно, релігійні свободи дуже тендітні, і нам всіляко треба їх захищати — але вони не відміняють загальну підзвітність і дію в загальному правому полі. 
  • Є ще одне спостереження — уже не про них, але вихідців. Від початку діяльності ПЦУ не бачу системних процесів переосмислення кривої спадщини РПЦ. Не видно якихось якісних спроб реформувати (я не про богослов’я — навіть в рамках їхнього православного буття) спільнотне життя у його різномаїтті, служіння посеред суспільства, і навіть той же календар. Усе одно вони залишаються десь закритими, нішевими (якщо можна так сказати) хоча вже очевидно  українськими. Переконаний, що Україні дуже потрібне оновлення і перезавантаження всього суспільства. І воно важко дається. І роль великої конфесії має значення. 

Варто прокоментувати — це не пост на тему в тренді. Це заклик до суспільного діалогу щодо критично важливої теми. На мій погляд без оновлення всередині нашої історично найдавнішої конфесії складно бачити системне оновлення і народу, який у своїй інертній більшості йменується православним. І все це особливо прикро в час шаленої секуляризації. Мова більше не йде про якусь панівну конфесію, мова йде просто про виживання і майбутнє церкви. 

Хоча… якщо вони (православні, ПЦУ) бачать себе виключно бюром ритуальних послуг (похрестив, повінчав, поховав) — то вони будуть ще довго і масово затребувані. І для цього реформ не треба…

Такі от думки і біль, бо зараз через православ’я (і справедливо) Христове ім‘я буде зневажатись у нашому суспільстві (його секулярнішій, але освіченішій частині), яке лише трохи відійшло від зневаги через Мунтяна. Наслідок — болючий для Церкви, бо, кажучи медійною мовою, репутаційні втрати дуже шкодять головній місії Церкви: для кожної епохи і суспільства явити рятівне світло Христа Спасителя.

Дай Господи Боже твоїм живим учням своїми життями і добрими справами являти Тебе народу, якому треба жива віра.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *