Мандрівка Полтавщиною

По дорозі на Донеччину милувалися Полтавщиною: мандруючи родиною ми з’їхали з траси щоб відвідати Миргород, Великі Сорочинці, Опішню і саму Полтаву.

Щодо першої зупинки то пан Тичина не знаю точно про що, але мав рацію: таки “не той тепер Миргород” – надто захаращено-провінційно-радянський. Сорочинці без свята взагалі туристично непривітне село (хоча є все для легенди!). А от гончарна столиця вразила бездоріжжям і правдивим гончарно-митецьким раєм. Тут, в Опішні, зовсім розкішна мережа музеїв, які правда відображають лише майстерність ХХ сторіччя і взагалі не чіпають історії виробів з глин (на жаль). А от кількість і різномаїття сучасних мистецьких творів з глини захоплює.

Три висновки про українців на основі експонатів Національного музею гончарства.

1. Здається найпоширеніший образ – це жінка. Їх багато – це і берегиня, і мама, і кохана, і зваблива, і просто така яка є. Українцям мав би бути фемінізм чимсь диким і незрозумілим, оскільки дівчині-дружині-матері-бабці віддано стільки честі, пошани, уваги, захоплення і позиції, що ніякий фемінізм ніколи на те неспроможиться. При цьому не руйнуючи позиції світотворчої рівноваги чоловічої першості.

2. Українська сім’я – це чоловік і жінка. Ось це порадувало – цілий ряд композицій представляли пари: він і вона, закоханий і закохана, чоловік і жінка. За новими редакціями шкільних підручників від МОНу така різностатева пара уже стереотипна і дискримінаційна. Доведеться знищувати тисячолітню історію і ще давнішу віру що сім’я то таки двоє і таки тато і мама.

3. Українці у глибинних нетрях душі язичники – вони ними були, ними ж і лишаються. Християнізація? Православ‘я? Воно антуражем вписалося в український світогляд, докорінно не змінивши у переважній більшості духовної матриці. Поганські образи, мотиви та ідеї скрізь – якщо до цього додати ще й народні пісні то очевидно, що і через 1030 років християнство (як воно в Євангелії зображене) ще так і не стало частиною української душі.

До речі цифра «1030» заважає православній церкві зайнятися духовним просвітництвом народу, який категорично потребує ре-євангелізації. А протестантам і католикам самим з цим не справитись. Але біда східних єрархів усякого рівня і сословія що досягання і утримання їхнього владного положення та питання статусів робить їх далекими від головного – бути Божим пророчим голосом що викриває гріх і заблудження як в народі на низу, так і вгорі та веде до пізнання і поклоніння Трійці не лише в неділю і не лише малий процент народу. Мій погляд зі сторони – для добра нашого народу та утвердження Ісусового вчення українське православ`я потребує якнайшвидшої і глибинної реформації. Чи посприяє цьому подарована з-за моря незалежність? Дуже хочеться сильно помилитися…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *