НЕСВЯТКОВІ ДУМКИ ЩОДО 1030 ЮВІЛЕЮ ХРЕЩЕННЯ РУСІ

Вже декілька років ця зловіща думка Василя Стуса не дає спокою. Ні, Стус не релігієзнавець, але вже дуже він любив Україну… «Гадаю, що перша помилка — візантійський обряд, що нас, найсхіднішу частину Заходу, прилучив до Сходу. Наш індивідуалістично-західний дух, спертий деспотичним візантійським православ’ям, так і не зміг вивільнитися із цієї двоїстості духу, двоїстості, що витворила згодом комплекс лицемірства. Дух православ’я тяжким каменем упав на молоду невизрілу душу народу — призвів до жіночності духу як атрибута нашої духовності. Залізна дисципліна татаро-монголів запліднила російський дух, додавши йому агресивності і пірамідальності будови. Український дух так і не зміг видряпатися з-під цього тяжкого каменя»… Василь Стус, Таборовий зошит.

Розумію, що віддаю йому рацію щодо духу, який «спертий деспотичним візантійським православ’ям». У порівнянні до усіх сусідніх народів (крім білорусів) цей дух поміж багатьох речей особливо гальмував вживання, розвиток і поширення нашої мови, а відповідно і всього, з чим зв’язана нація і народність. Цей же дух допоміг створити українцям шматочок християнсько-православної ідентичності не наповнивши її при цьому цінностями Христа і Євангелій. І навіть зараз, через 1030 відчуваю якийсь театер, ніби весь розвиток і розквіт Церкви в Україні загальмований і залежить від політичних рішення якщо не з першого, то вже напевно з другого Риму, і навіть з фальшивого третього. Корумпована, закомплексована українська релігійна свідомість від прихожанина двірника до прихожанина Президента ставить в залежність утвердження і процвітання християнської церкви не від вірності вченню Ісуса та дотримання народом Євангельських заповідей, а від закордонних політичних документів. Хіба нормальний дух на таке здібний? Це, до речі, той же дух, який вважає що безвіз і причетність до Євросоюзу зробить Україну кращою а не утвердження і дотримання добрих законів та важка, творча і разом осмислена праця. Цей же дух вважає що ціна машини і кількість знайомих ментів і прокурорів робить будь який вчинок законним. Що пожертви на храм змивають провини за убитих на дорогах дітей, віджатих підприємств та обікрадених роботящих лохів. Що посада чиновника, депутата, міністра, мера, судді – то подарований долею пасив, яким гріх не скористатися задля добробуту найближчих родичів на найближчі сторіччя. Цей спертий дух давно подолав релігійні кордони, ставши універсальним, народотворчим елементом. А ще цього спертого духа хапанули усі конфесії чи старіші чи новіші. Чи є вихід? У живих він є завжди.
На цей ювілей бажаю Православній Церкві і всім нам потужної реформації духу, українських лютерів і кальвінів, активного руху від закостенілої традиції до живої Євангелії, від шукання закордонного благовоління до внутрішньої і зовнішньої місії Бога до сучасників.

Картина «Хрещення України», Петро Андрусів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *