Про святість українську і євангельську

Наша культура, запліднена релігійною традицією абсолютно модифікувала поняття святості, яке подає Новий Заповіт. Якщо для апостолів святий кожен, хто вірує і слухає Ісуса, хто насправді усім життям приналежить і залежить від Нього, то релігійна традиція святими проголосила окремих унікумів «не від світу цього», старців і чудотворців, усамітнених і ізольованих, або ж найзнаменитіших у доброті, досконалих і не переможних жодними спокусами. А Біблійні святі грішили навіть публічно! Але вони розуміли свою слабкість і уповали на Божу благодать – від неї залежали і радикально приналежали Богові.

Біда, що євангельські віруючі вскочили у ті ж «культурні» стандарти святості, і визначили її головним чином видимими ознаками релігійних старань. Катастрофа релігійної людини яка прагне до святості та, що вона бере Божі стандарти і їх понижує до свого рівня. Зводить в 5-10 пунктів, які людина могла б виконати так, щоб це побачили інші. А правдива святість не орієнтована на те, що бачать і думають люди. Вона спочатку стосується серця – внутрішнього світу, а тоді аж має щоденний життєвий прояв. І вона сконцентрована на хресті Ісуса, на благодаті Божій, на тотальній залежності від Нього.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *