Слово з нагоди чвертьстолітнього ювілею
Щиро вітаю усіх зі святом Незалежності!
Чверть сторіччя назад народилася сучасна Україна.
Наша земля, наш народ, наші герої полеглі і боротьбі за свободу це мати незалежності. Батько ж нашої незалежності жорстока і брутальна імперія Совєцкий Союз.
Нам 25 і уже очевидно на кого ми подібні. А подібні ми на обох батьків – від однієї ми вспадкували вільний дух, волю до свободи, правда десь і комплекс меншовартості та не здібність до постійної спільної справи, а ще надмірне прагнення до свого приватного комфорту (оскільки моя хата скраю, то хто за неї потурбується як не я сам). Від іншого ми вспадкували рабський дух, ворожість до прогресу, неповагу до людини і власності.
Як невільні раби ми в усьому винуватимо інших: дружину, чоловіка, сусіда, мера, поліцію і президента. Як вільні і незалежні ми беремо відповідальність та ініціюємо гідні справи.
Як раби ми псуємо, ламаємо, гадимо, плюємо і смітимо матом, окурком чи пляшкою. Як вільні і незалежні сприймаємо місто як своє і плекаємо порядок і чистоту.
Як раби ми самі за себе і проти всіх, як вільні ми об’єднуємося і співпрацюємо, допомагаючи одне одному в усіх добрих намірах.
Як раби ми тупо мовчимо і ховаємо очі коли бачимо несправедливість і зло; як вільні і незалежні спішимо на допомогу знедоленому, об’єднуємося перед лицем насильства і несправедливості.
У рабів немає свят і вихідних – вони постійно повинні пахати на фірмі чи базарі на себе ненаситного і на такого ж капіталіста. Але як вільні ми старанно працюємо і весело відпочиваємо, ми шануємо національні та релігійні свята.
Як раби ми намагаємося випросити і вижебрати щось у Бога, а частіше просто іґноруємо та зневажаємо Його і Його заповіді, прибігаючи як вдарить грім. Як вільні і незалежні ми з вдячністю Господеві Ісусові сприймаємо як подарунок життя і свободи, живемо за біблійними принципами люблючи людей.
І це все можна спостерегти в нашому рідному Ірпені.
Яким Ірпінь і Україна будуть завтра залежить від кожного з нас – риси кого з батьків будемо плекати. У своєму роману про пострадянську Україну Ліна Костенко описала нас так: «Мужчини імперських націй мислять категорією сили. Мужчини поневолених націй мислять категоріями свободи. А такі, як оце ми, все надіються, що якось воно буде.»
Якось воно не буде, – буде найгірше. Тому варто сьогодні дякуючи Богові за Незалежність молитися, щоб на кожному поверсі українського суспільства були якомога більше фахово підготовлених, посвячених людей зі справжніми християнськими принципами, яких доля України і українців переймає більше власної.
