ЦЕРКВА І БОГОСЛОВСЬКИЙ ЗАКЛАД – ШЛЮБ ПО РОЗРАХУНКУ?

Багаторічне спостереження за співіснуванням церкви і богословського закладу нагадує нещасливий християнський шлюб: життя не в радість, а розійтися неможна. Часом залежить від закладу, часом від церкви, бувають спроби зблизитися, але особливих змін не має. Напруження є з обох сторін (як і в кожному нормальному шлюбі) – кожен має чимало власних проблем, має свої комплекси а тому і відповідні підозри, нерозуміння, претензії.

У цьому світлі з великим інтересом я приїхав на зустріч на початку тижня (2-3.06.) – семінарія (Українська баптистська теологічна семінарія, м. Львів) ініціювала зустріч керівників західноукраїнських богословських коледжів. До зустрічі приєдналися відповідальні служителі учбових закладів з Івано-Франківська, Закарпаття, Луцька, Львова, Рівного, Хмельницького. Мова йшла про майбутнє богословської освіти, про об’єднання зусиль, про розвиток. Дуже важлива, як на мене розмова, особливо у світлі загального спаду відсотка як тих, хто вчиться, так і самої кількості посвячених служінню віруючих людей.

Співпраці, так мені було очевидно, немає альтернативи – об’єднати зусилля для навчання вчителів, для підвищення рівня та узгодження програм, для пропагування духовної освіти.

Найважливіше речення для мене прозвучало від доброго друга і заодно ректора Ярослава Пижа: «Ми хочемо стати семінарією яка відповідає на потреби наших церков». Скажу що роботи більше ніж хотілося б – бо чимало церков не знає ні своєї місії, ні бачення. Є і проблема відповідності і фаховості співробітників семінарій та коледжів.

Думаю що для того, щоб богословські заклади стали відповіддю на церковні проблеми потрібні надзусилля:

  • збудувати якнайтісніші стосунки з пасторами, служителями помісних церков. Звичайно потрібно надати інформацію про програми, про викладачів. Але найважливішим бачу інтегрування керівників і викладачів духовних закладів у саме життя церкви, у життя обласного об’єднання;
  • керівники і викладачі богословських закладів потребують найтіснішого спілкування з церковними лідерами. Бачу певну відстань між богословськими закладами і церквами. Хто має зробити перший крок на зближення – не знаю. З одного боку мабуть церковні служителі, бо вони зацікавлені щоб церква мала підготовлених служителів. З іншого боку семінарії і коледжі наповнюються студентами  з церков – тому можливо саме вони мають бути ініціаторами спілкування. Ще одна площадка для спілкування – Обласне об’єднання церков. Це найлогічніше місце зустрічі – тому не маю ні пояснення ні розуміння чому ООЦ залишаються в стороні.
  • богословські учбові заклади (особливо коледжі) потребують розібратися зі своєю місією, баченням та ресурсами. Це визначить доцільність та сенс їхнього існування.
  • Викладачі семінарій мають стати авторами статей, книг та ресурсів для різноманітних церковних служінь. Вони є мають бути бажаними промовцями у церквах, на семінарах, конференціях і круглих столах. Сьогодні, через 25 років богословської освіти в Україні ще не виховалося коло висококваліфікованих духовних вчителів, праці яких помітні і важливі для підготовки широкого кола церковних служителів.

І проблема «нещасливого шлюбу», яка є помноженою проблемою церкви на проблеми закладу рішаються оздоровленням кожного зокрема. Справа не безнадійна – свідомість проблеми та постійний діалог виведе на правильну дорогу і необхідні кроки.

Сподіваюся що служителі закладів які зустрічалися того понеділка і вівторка, являючись служителями разом і церкви зроблять значний крок щоб розвинути ефективність і якість закладу та його програм щодо сучасних потреб церкви.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *