ДІМ, ДЕ ЖИВЕ БОГ

Church of England bxp25589hЖиття людини немислиме без води, без сонця, без їжі, без… дому. Відколи існує людство, від тоді воно споруджує намети, юрти, кам’яниці, палаци, доми – будь-який дах над головою.

Від коли існує людина, від тоді вона прагне збудувати помешкання не лише для себе, але й для Бога, і, тим самим, можливо зовсім не несвідомо прив’язати Його, Неосяжного Творця Всесвіту до конкретного місця та\чи споруди. Але Бог є Дух, який дихає де хоче. І лишень двічі Всемогутній зв’язав Себе з конкретним, фізичним місцем – Соломоновим храмом, як перед тим був зв’язаний зі скинією. Вражає вивчення розділів книги Вихід, які присвячені Божому плану будівництва скинії. Десятки разів повторюється одне і теж речення-наказ, попередження, застереження: «…усе, що Я покажу тобі будову скинії та будову речей її, і так зробите.» Вихід 25:9. І жодної творчості і ніякого лету думки, тільки так, як показав Господь.

А от апостол Павло у своїй проповіді йде далі і стверджує:

Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих, і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все». Дії 17:24-25

Так-так, скаже мені уважний читач і шанувальник Писання, але ж і сам Апостол вчить про споруду для Бога:

«…збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу». Ефесян 2:20-22

Справді, представляючи послідовникам Ісуса вчення про церкву, Апостол змальовує її як споруду. Що означає цей образ, яку сутність церкви він відкриває?

05_01

Спостерігаючи слова Апостола, бачимо як він змальовую цю духовну споруду – вона має основу, наріжний камінь, який і опорою і водночас задає параметри споруді. У Павловому описі спостерігаємо цеглу і … готову споруду, якою вона колись має стати.

ФУНДАМЕНТ

1. Писання: основа вчення та практики життя

Оскільки апостоли та пророки відіграють роль вчителів, то очевидним робиться те, що основою, фундаментом споруди є не члени церкви, і не структура (керівництво) АЛЕ ВЧЕННЯ – БІБЛІЯ. Саме Біблія, а не історія і традиція, визначає нашу церковну структуру, наше вчення та наше життя.

Без Біблії немає основи віри та життя: кожен вірить у що-небудь, і живе як-небудь … нема мірила. Адже саме по Біблії ми орієнтуємось у що і як вірити, як служити.

По Книзі визначаємо відношення до життя та смерті, любові і ненависті, прощення і образи, відношення до гріха і свободи, відношення до гарної жінки та чужих грошей, відношення до алкоголю та одягу. АЛЕ ТАКОЖ пізнаємо вирішальне: хто є Бог і як Йому сподобатися, як потрапити на неба і хто такі анголи, звідки людина, який сенс її життя та куди вона йде.

При відсутності основи Писання немає ніяких моральних норм та стандартів – кожна епоха, кожна людина вирішує сама які норми її влаштовують. Ідентична ситуація з релігією – кожен самостійно вирішу у що і як йому вірити. Або простіше кажучи повертаємося до язичества, де кожна родина мала свого божка.  Але ми там вже були і через Писання знайшли спасіння, порятунок. Адже ми з вами «…збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос» Ефесян 2,20

Більше того, ми повинні вважати апостолів і пророків богонатхненними вчителями, органами божественного одкровення, носіями божественної влади. Вони були єдині у своєму роді. І ними записане вчення зформувало канон  – об’явлення Божої волі. Вона відома, і нею треба жити. Церква збудована на Новозаповітному вченні і правдива церква буде проповідувати його, звіряти своє життя і практику згідно нього, і жити ним шляхом постійного зростання в пізнанні.

2. Ісус Христос: ніхто не може покласти іншої основи…

Чи є Ісус засновник церкви? Безперечно, але цього мало – Він не просто засновник – Ісус вклав в церкву своє життя і живе в ній, даруючи Свою силу, Своє життя, Свого Духа. Без Ісуса нема церкви. Його Божественність стверджена Його воскресінням є точкою відліку можливості існування церкви. Якщо Господь Ісус не основа, то немає і церкви, немає спасіння, немає прощення гріхів, немає воскресіння. Ісус – то життя церкви, Ісус Бог є гарантом того, що ніщо її не подолає, не зруйнує, не переможе, не знищить, не закриє.

У старі часи споруда мала наріжний – (рос. «краєугольний») камінь. В основі Єрусалимського храму археологи вказують на каміння розміром до 12 метрів, моноліт з південної частини храму. Це така важлива частина фундаменту, яка допомагає йому рівно стояти і тримаю всю споруду.

Ефесян 2: 20 збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос   21 що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі,  22 що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу.

Ісус Христос, як вчить апостол Павло є таким наріжним каменем, який об’єднує усю споруду і уможливлює її ріст. Як зведення і стійкість будівлі залежать від наріжного каменя, так і наріжний камінь Христос нерозривно пов’язаний із зростанням і єдністю Церкви. Поки цієї єдності з Христом не станеться, не буде ні єдності Церкви, ні її зростання.

1 Коринтян 3:9-11:  ви… Божа будівля.  10 Я за благодаттю Божою, що дана мені, як мудрий будівничий, основу поклав, а інший будує на ній; але нехай кожен пильнує, як він будує на ній!  11 Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Ісус Христос.

1 Коринтян 15:3-4  3 Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням,  4 і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням…   17 Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, ви в своїх ще гріхах.

Відомий Оксфордський професор К. С. Льюіс пропонує наступну дилему: «Я говорю все це, щоб запобігти воістину дурному зауваженню, що нерідко можна почути: «Я готовий визнати, що Ісус – великий учитель моральності, але відкидаю Його претензії на те, що Він Бог». Говорити так не слід. Простий смертний, котрий стверджував би те, що говорив Ісус, був би не великим учителем моральності, а або божевільним на зразок тих, хто вважає себе Наполеоном або чайником, або самим дияволом. Іншої альтернативи бути не може: або ця людина – Син Божий, або божевільний чи ще щось гірше. І ви повинні зробити вибір: можете відвернутися від Нього як від ненормального й не звертати на Нього ніякої уваги; можете вбити Його як диявола; інакше вам залишається впасти перед Ним і визнати Його Господом і Богом. Тільки відмовтесь, будь ласка, від цієї зверхньої нісенітниці, начебто Він був великим учителем-гуманістом. Він не залишив нам можливості думати так».

Ісус – наріжний камінь: “У Ньому ми приєднуємося до Церкви, у Ньому ми ростемо в ній; в Ньому весь храм зростає, поки не досягне досконалості».

Скажу різко: немає жодної користі для людини ходити на церковне зібрання (бо там знайомі-друзі, діти в НШ) якщо вона не повірить в Ісуса як Бога і Спасителя. Від цього залежить не лише життя на землі, але й у вічності!

Якщо немає такої основи – Ісус та Писання – то і не можлива істинна церква.

ІІ. Каміння\цегла

Ісус Христос що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі Еф.2,21

1 Петра 2:5   5 І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа.

ludyЛюдина яка приєднується до церкви – зібранням тих, хто любить Господа Ісуса стає цеглиною в споруді.  Собою ти будуєш будівлю-церкву. Ось декілька висновків з цього факту.

Як цеглина ти робишся частиною великої споруди

Але ти не гвинтик у системі, ти – складова частина будівлі. Будівля потребує тебе (без тебе вона не може будуватися), а ти потребуєш будівлі (цегла сама по собі ні нащо неварта). Цегла має сенс лише коли вона використана. Ти, християнин є ним насправді лише коли займеш місце у стіні – тобто станеш для чогось придатним. Бути в стіні, бути використаним означає для християнина знати свій дар та служити ним. І навіть якщо ти поки що не знаєш свого дару – то як живий камінь ти все одно не можеш не служити! Бути цеглою – значить дати себе використати. Якщо твоя церковність полягає у тому що ти заходиш на служіння – то ти ще на справді не знаєш близько про наріжний камінь й основу усього – Ісуса Христа.

У споруді є видима сторона і внутрішня – невидима

Не так принципово де ти поміщений у споруді, як те, що ти її будуєш! Важливо, що ти будуєшся, ти ростеш – ти формуєшся в образ Ісуса Христа. Якщо твоє місце у споруді на видноті – то тебе чекає більше спокус та критики. Внутрішня, невидима очевидно непомітніша, але не менгше  благословення. Не важливо хто садив та поливав, важливо хто виростив!

Цегла може бути придатна на 100% і частково придатна.

Sunarmologeo – «улад побудована» відноситься до ретельного з’єднанню і припасування всіх складових частин меблів, стіни, будівлі або іншої структури. Кожна частина точно вирізається, щоб строго відповідати в з’єднанні з іншою в прекрасному гармонійному поєднанні. Все стоїть на своєму місці. Це вимагає від живого каміння зрілості, росту, духовного зросту.

Духовно зрілий християнин (а це значить уподібнений Ісусу, зростає у любові до Бога, серйозне відношення до Духа Святого) живе в єдності з іншими віруючими, задіяний у служінні духовними дарами, терпеливий і прощаючий, милостивий і турботливий про інших.

«Будується Духом» – ось де секрет – зріле ставлення до Бога Духа, до Його голосу, до Його навчання, докору, до Його дарів. І не треба Його гасити (І Сол. 5,19: «Духа не вгашайте»).

І все ж не споруда, а сім’я

«домашні для Бога» Eфесян 2:19

Образ цегли дуже сильно штовхає нас на архітектурно будівельні картини. Але Писання кажучи про новий храм говорить про дім, про родину. Що є родина? Довір’я, щирість, тил, місце куди повертаються, де безпека, де не треба боротися за місце під сонцем-видєлуватися. Де потрібно терпіти і прощати, уступати і робити за двох, де вариш-жариш півдня а за 20 хвилин з’їдають, де забувають дякувати і сприймають усе як очевидне. Ось це – церква.

Церковна сім’я керована обраними служителями

Для ефективності зростання споруди і кількісно і якісно Господь через апостола подає елементи церковної структури:

Ефесянам 4,  11 І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів,  12 щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового…

Всі п’ять дарів так чи інакше пов’язані зі служінням повчання. І хоча сьогодні немає апостолів, як ті Дванадцятеро (вони сьогодні частіше називаються  місіонерами), ні пророків у первісному значенні цього слова, зате у нас є благовісники, що проповідують Євангеліє, пастирі, що піклуються про стадо, і вчителі, що тлумачать і пояснюють Слово. Звичайно, і в них сьогодні відчувається потреба, бо немає нічого більш необхідного для творення церкви Божої, ніж обдаровані згори вчителі.

ІІІ. Призначення

1. Для чого був храм? Як і попередній храм (Соломона) новий будується для того щоб бути місцем проживання Бога.

1 Царів 8, 13 Будуючи, я збудував оцей храм, на оселю Тобі, місце Твого пробування навіки!

Ефесян 2, вся будівля… росте в святий храм у Господі,  … і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу.

Дім де живе Бог – це ти, це ми, це ті, хто Ісуса Господом полюбив, це – церква. Незважаючи на відмінність християн нашого століття, ми відчуваємо, що варто лише підійти до основи Церкви, як ми знаходимо один одного, будучи співспадкоємцями вічного Царства!

Це люди різний націй та професій, це люди яких не може розділити ні раса, ні соціальний статус адже їх об’єднав наріжний камінь Ісус. Ось це і є церква жива, люди, в яких через віру живе Бог. Вони творять єдиний можливий храм Нового Заповіту – Церкву.

Церква, храм Нового Заповіту не зв’язаний ні географічно, не прив’язаний до жодного місця, не асоціюється з жодним витвором архітектурної майстерності.

Бог живе у кожному віруючому зокрема, і Він пробуває серед церкви.

Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?  Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той то ви! І Коринтян 3,16-17

Бог Духом присутній в церкві як індивідуально так колективно. Дух Святий пробуваючи в церкві передає їй своє життя – ми отримуємо плоди духа. Саме Дух надає церкві силу. Саме Дух творить єдність.Проживаючий в громаді Дух Святий робить нас чутливими до Його керівництва . Саме у церкві\громаді ми особливо чуємо Його голос через братів та сестер, через проповідь і свідоцтво, через Його дію та голос нам робиться очевидним Його покликання для нас. Бо тут проживає Бог.  І звичайне робиться незвичайним.  Саме у спільноті віруючих спортсмен почув поклик до музики, а не до спорту, саме тут  спортивний тренер отримала поклик турбуватися не лише про фізичний розвиток жінок, але про їхню душу, саме в громаді колишній рекитер пережив прагнення турбуватися про людей, даруючи їм допомогу, а не відбирати їхнє майно, саме у церкві я особисто став учителем і пастором, а не археологом.

Це означає що нам потрібно зробити правлення власної свідомості і невірно вихованого культурою уявлення: коли Писання говорить про церкву воно має на увазі ЛЮДЕЙ, а не споруду. Коли Новий Заповіт говорить про храм то має на увазі ЛЮДЕЙ, і ніколи будівлю (за винятком коли Ісус чи апостоли йшли до єрусалимського храму).

Дії 17:24-25   24 Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих,  25 і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все.

Єдине місце, єдина споруда де сьогодні проживає Бог – це церква, храм живого каміння, зібрання вірних і улюблених Отцем. Бог не прив’язаний до якогось святого місця, Він проживає серед свого народу. Він пробуває в кожному зокрема й з усіма разом.

Храм – це ти, а Дім молитви – це також твоя кімнати вдома, де ти молишся. Якщо й існують якісь спеціальні правила поведінки, одягу і таке подібне (коли ми збираємося разом) – то вони такі ж, як би ти поводився серед великої родини. Твій одяг у будь якому місці має бути пристойний, охайний. Твоя мова у будь-якому місці має бути чиста від лайки, бруду. Твоя поведінка у будь-де має бути не провокуюча а дружелюбна. Тобі не потрібно напружуватися, щоб тут у зібранні виглядати святіше, порядніше, духовніше. Так ти лише у лицемірстві відшліфовуєшся. Але коли моя родина святкує, то й я одягаюся святково. Коли моя родина має якусь свою нормальну традицію (правда буває що ту чи іншу традицію вже давно ніхто як слід не може пояснити) то й я дотримуюся її.

2. Для чого потрібен храм? Для поклоніння!

У тексті «росте в святий храм» Павло використовує для позначення слова «храм» поняття святилище, тобто те приміщення Єрусалимського храму де поклонялися, де були свічник, стіл з хлібами приношення, вівтар для кадіння та саме Святе святих – місце пробування слави Бога.

Та Ти Святий, пробуваєш на хвалах ізраїлевих! Псалом 23,3

Якщо церква і ще для чогось і існує – то це для поклоніння своєму Творцю, Архітектору, Спасителю.

Я не знаю ще такої привілеї, коли ми, як храм, можемо разом поклонятися Богові. Я вважаю богословською недалекоглядністю, і особистою нелюбов’ю коли людина церкви спізнюється, не приходить на поклоніння, коли ігнорує нарікаючи на стиль музики чи її гучність. ЦЕРКВА як храм існує щоб поклонятися інакше вона існує не за призначенням. Це ж треба було так вишукано сатані попрацювати, щоб посварити віруючих людей, різні покоління на стилях музики – лише він радіє з твого ігнорування поклоніння, бо згідно Слова поклоніння об’єднує

…юнаки та дівиці, старі разом із дітьми,  13 нехай усі хвалять Господнє ім’я, Псалом 148:12-13

А ви думаєте що колись не було проблеми різних стилів і смаків? Були! Думаєте хоч колись старші були задоволені тим що співає та грає молодь і навпаки? Ніколи! Так що ж об’єднує різні покоління в хвалі? Приналежність до одного єдиного храму, де один шанує іншого за вищим за себе, де духовно зростають та де концентруються на Бозі вивільнюючись від егоїстичної самозосередженості.

Якщо ти є частина храму, то осмисли і переосмисли своє призначення: ти є місцем поклоніння – воно завжди з тобою, де б ти не був, і особливо коли ти об’єднуєшся з іншими! Ви храм, ви – місце хвали!

3. І останнє: Господь Ісус, наш фундамент, бачив церкву містом на верховинні гори. «Не може сховатися місто що стоїть на верховинні гори» Матвія 5,15.

Згідно книги Об’явлення саме ефеську церкву Господь попереджає: «зрушу твого свічника з його місця, якщо не покаєшся.3,5»

Церква не може бути осторонь. Вона може збиратися територіально на окраїні, але її світло: праця та добрі вчинки її членів ширяться по усьому місту. Якщо у місті є храм (люди!!) а він  нікому не відому, про нього ніщо не говориться, швидше за все це не Божа будівля, навіть якщо вона має усю необхідну атрибутику та антураж.

Якщо ти храм і тебе видно здалеку – яке твоє свідоцтво, що про тебе говорять сусіди, рідні, співробітники?

Підводячи підсумок, перелічу основні істин про церкву, про які йшлося вище:

1. Господь Ісус  – Засновник, Творець, Єдиний і головний стержень.

2. Писання – єдине джерело життя та вчення.

3. Відродження та духовний ріст формують добру цеглу для церкви.

4. Церковне керівництво – це необхідна структура для ефективнішого зросту церкви та виконання свого доручення.

5. Приходячи до церкви людина приєднується до сім’ї, а не до споруди, організації чи структури.

6. Церковне зібрання – це сім’я, об’єднана призначенням: поклоніння Богові та виконання Великого Доручення.

Ефесян 2,20: “вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі”. Церква – це ще не завершене будівництво. Воно триватиме до приходу Спасителя. І нехай нас не лякає сміття будівництва, розбита цегла, безлад і бруд. Все це повинно свого часу зникнути. Все буде прибрано до дня відкриття Храму, буде усунуто все, що може порушити його красу. Але поки йде будівництво, на нас покладені обов’язки сприяти творенню храму. Бог чекає нашої активної участі в цій справі! Бо Церква Ісуса Христа – це постійно зростаючий храм, де панує Дух Святий.

Не можу не пригадати стару баптистську пісню, яка так вірно передає суть євангельського вчення про церкву, як про «зібрання душ живих»:

Люблю Твій, Боже, дім

То – повнота Твоя.

Бажаю завжди бути в нім,

Бо там любов Твоя.

Люблю народ святий,

Ти Сам його ведеш.

У всіх обставинах земних

З любов’ю бережеш.

З’єднав Ти нас в сім’ю,

Зібрання душ живих,

За неї з вірою молюсь

У всіх мольбах своїх.

Приємно бути в ній,

У Церкві дорогій,

Трудитись радісно й нести

Тягар скорбот її.

І знаю, увійду

У славу я Твою.

І там хвали нові пісні

Співатиму Тобі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *