ЖИТИ ВСУПЕРЕЧ ОБСТАВИН

Життя християнина в сучасному світі

Влітку 2006 року здійснилася мрія, про яку не мріяв. Разом зі студентами ми відвідали чи не найкращий історичний музей світу – Музейний острів у Берліні. Ми на власні очі змогли побачити пам’ятки народів і цивілізацій, про які не одноразово читали в Старому та Новому Заповітах: єгиптяни, вавилоняни, ассирійці, греки, римляни. Найдовше мабуть я затримався біля воріт поганської богині Іштар, збудовані царем Вавилону Навуходоносором. Десь на цих воротах вчені віднайшли й розшифрували надпис, який сповіщав: “Я, Навуходоносор, цар Вавилону, … збудував ці ворота й обклав їхній фундамент на рівні ґрунтових вод асфальтом і цеглами. Я наказав побудувати їх із цегл із синіми кахлями, на яких зобразив чудесних биків і драконів-сірруш. … Я прикрасив їх такою розкішною пишнотою, щоб народи дивилися на них і дивувалися.”

Чи дивувались цими воротами 4 молодих юнаки з Юдеї: Даниїл, Ананія, Мисаїл, Азарія? Вони потрапили до Вавилону ймовірно у 597 році, коли їхній цар Йояким черговий раз «вліз» не в ту коаліцію проти могутнього Навуходоносора і програв битву з останнім.

Жертви війни, жертви бездарного й недалекоглядного керівництва, жертви ворожої агресії. Результат: полон і ворожа країна, далекість батьківщини, чужа мова та їжа, чужий одяг та звичаї.

У такій ситуації люди поводяться однаково. Або вони замикаються затаївши злобу, шкодячи ворогові на всіх фронтах, або зрікаючись минулого вливаються в нове життя, стираючи відмінності у всьому між собою і новою реалією.

Але повернімося до наших полонених – вони входили вражаючими ворітьми у ще більш вражаюче місто – диво Древнього світу.

Древні історики стверджують, що стіна Вавилону була довжиною 100 км., по 25 км. з кожної сторони міста, 90 м. висотою, 24 м. товщиною, занурена в землю на 15 метрів (щоб вороги не могли зробити подкоп); стіну захищали широкі та глибокі рови (канали), заповнені водою; 250 веж на стіні, сторожові кімнати для солдатів; 100 мідних воріт. Єфрат розділяв місто на дві майже рівні частини; вздовж обох берегів були побудовані цегляні стіни з 25 ворітьми та поромами; один міст на кам’яних опорах, завдовжки в 1 км., трохи больше 9 м. завширшки, з підйомними частинами, що ховалися вночі. Тунель під рікою, 4,57 м шириною, 3,66 м висотою.

Перед поглядами полонених відкривалася неймовірна краса. Це – знамениті “висячі сади”, що прикрашають північно-західну частину палацу. На складених із цегли арках насипаний шар родючої землі й посаджені дерева, чагарники й квіти. Здалеку здається, що ці сади немов би висять у повітрі. Раби цілими днями крутять водопідйомні колеса й зачерпують шкіряними відрами воду з ріки для поливання царських садів. Ці сади велів спорудити Навуходоносор для найкоханішої зі своїх дружин, узятої з гористої країни Мідії, щоб на плоских рівнинах Вавилонії створити хоча б якусь подобу рідних їй лісистих гір.

Я не впевнений, що полонені були в захопленні – вони не обманювалися щодо своєї долі. Адже всім був відомий норов Навуходоносора, його жорстокість та блискавичність у прийнятті рішень.

Я не знаю про що думав Даниїл. Все що я знаю ґрунтується на книзі, написаній самим Даниїлом. Власне вона і змальовує нам особливості вавилонських буднів і свят, звичаїв і законів. Найбільше мене зацікавило життя самого Даниїла: як він у цій непростій ситуації, в далині від батьківщини та храму його Бога вижив? Побачене мене надихнуло. Немов Господь показував на прикладі Даниїла як я, християнин в останній час можу вижити у світі, який мене оточує. І хоча я не в полоні політично, бо находжуся на Батьківщині, в Україні. Але я все ж в полоні цього світу. Цей світ ворожий, бо натхненний злим: країна, яка називається християнською насправді антихристиянська. Люди переповнені пожадливостями цього світу, вони в гонитві за сумнівними здобутками. Те, що вчора було аморальним, сьогодні нормальне, а завтра – закон, який пошириться і на мене! Але справжня біда полягає в тому, що ті, хто йменують себе правдивими, справжніми віруючими такими є лише по назві. Вони хоча і приходять до церкви, навіть беруть участь у служінні, але цінності, які вони сповідують, діла, які роблять свідкують про одне – вони духом належать світові.

Все, як в часи Даниїла. Тому мені цінний його досвід, бо він показує, що є життя всупереч обставин – життя не легке, але натхненне, повне, захоплене. Даниїл – це приклад такого життя і споглядаючи його повторимо для себе основні принципи життя всупереч обставин.

1. ПРИНЯТИ

І дав Господь в його руку (в Навуходоносорову) Йоякима… (Даниїла 1,2)

Якщо Бог все знає, все бачить, значить у ВСЬОМУ, що зі мною чи навколо мене відбувається помилки нема! А отже це мені на користь. Даниїл на чужині? Шкода, але з Богом – це новий період, відрізок життя. Він певен, що Бог НЕ ПРОСТО ВСЕ ЗНАЄ, АЛЕ Й Є АВТОРОМ ТИХ ПОДІЙ. А тому йому немає потреби ображатися затаювати злобу (причому не лише на царя, але й на Бога теж). Життя продовжується! І в інших обставинах Бог має свої плани й задачі.

Потрібно вивчити нововавилонську мову? Немає питань! Потрібно прийняти інше, можливо, дивакувате ім’я? Яка проблема. Разом з Богом я знову і знову починаю заново. Я ПРИЙМАЮ кожний новий поворот в моєму житті бо він – з Божого відома.

Я здоровий? – Працюю. Хворий? – Славлю Бога, а інші підбадьорюються. Я багатший? – Допомагаю біднішим і є світлом серед собі подібних. Я бідний, убогий? – мені подібні бачать, що значить усе покладати на Бога. Я раб? – Служу з любові а не з примусу.

Перший принцип виявляє мою віру в Бога тим, що я ПРИЙМАЮ ситуацію, обставини життя в яких я опинився. Власне як це і зробив Даниїл.

Як стверджував Йов Господь дає і Господь забирає. Ми себе неймовірно обкрадаємо, ускладнюємо собі життя, коли НЕ ПРИЙМАЄМО обставин, поворотів життя, які нам допускає Господь. І дав Господь в його руку Йоякима– це відповідь на усі запитання. Я потребую прийняти …. й подивитися, чого ж мене Господь вчить через цю добру чи лиху ситуацію.

Прийняття мого положення в житті вивільнює мої духовні та емоційні сили для збудовуючої праці в родині і церкві, в суспільстві і підприємстві.

БО ПРИЙНЯТТЯ – це виявлення моєї довіри Богові!

2. ВІДДІЛИТИСЯ

Даниїл вивчив мову, одягнувся відповідно до стилю царського двору. А також успішно засвоював нові науки ще й з поганським світоглядом в перемішку з місцевою релігією. Добре, що є друзі – Ананія, Мисаїл, Азарія.

Але ось мудрий цар, який виховував нове покоління державних топ менеджерів забажав ось цю групу студентів президентського університету наблизити до себе – їм уже не потрібно було більше харчуватися в студентській їдальні, не треба було вишуковувати дешевих буфетів – трапилося неймовірне – сам цар призначив їм їжу зі свого царського столу. Ні, це були не просто недоїдки – ці юнаки отримували те ж, що й готувалося самому цареві всієї Вавилонії. І не лише на вихідні й свята «призначив їм цар щоденну поживу, з царської їжі та з вина, що сам його пив» 1,5.

Але що з Даниїлом? Він і ще троє найближчих друзів виглядає зовсім цьому нераді, навпаки, вираз обличчя передає певну тривогу. І хоча решту колишніх полонених, а тепер студентів раді й спокійні, – ці сповнені неабиякої рішучості – вони не доторкнуться до цієї їжі. «І поклав Даниїл собі на серце, що він не оскверниться їжею царя та питвом, що той сам його пив» 1,8.

Про те, чому Даниїл і його друзі могли опоганитися царською їжею, не сказано. Ймовірно, маються на увазі заборони Мойсеєвого закону (Лев. 11,1-47) що не допускають, наприклад, уживання в їжу свинини або м’яса, з якого не встигла витекти кров (Лев. 17,10-14).

З Божої ласки серце наглядача стало відкритим до юнаків й вони отримали 10 днів на вегетаріанський експеримент.

Даниїл не тому відмовився від їжі із царського стола, щоб здаватися оригінальною, незвичайною людиною. Можливо дехто вважає, що є обставин, коли можна було б і зробити деякі відхилення від певних норм. Даниїл намагався мати з усіма гарні відносини … поки справа не торкнулася його принципів, точніше його стосунків з Богом. Коли ж все це торкнулося його вірності по відношенню до Ягве, він був готовий скоріше пожертвувати почестями, багатством, положенням і навіть життям.

«І були серед них» (1,6). Течія поплила в заданому напрямку. Плили всі, бо хотіли жити. Можливо поплили й інші юдеї, аби вижити. Вони вже пристосувалися, їх Бог не зберіг від полону, а отже вони повинні крутитися аби вижити. Звичайно, формально, а може традиційно залишаючись приналежними Йому.

Але ці чотири вирішили ВІДДІЛИТИСЯ. Відділитися від компромісу з совістю, відділитися від того, що руйнує заповіт з Богом, відійти від того, що змушує проявити невірність Богові, Який любить, Який все знає.

Часом в нашому житті трапляються речі, які можна неймовірно вигідно купити, але ми догадуємося що швидше за все вони крадені. Або нам пропонують швидкий, і що приємно легкий заробіток. Але не зовсім чесний, або ж зовсім нечесний – щось підмахлювати, на щось закрити очі, взяти нічийне, що погано лежить. Часом все починається з невинного – знехтувати одною євангельською порадою тоді іншою.

Як ми поведемося у подібних обставинах? А їх може бути десятки, сотні. І щодня. НАША поведінка на пряму залежить від нашого відношення до Бога! Саме так – від нашої віри й вірності. Адже віра – то дія.

Зважте, відділення Даниїла й друзів не було пов’язане з одягом чи культурними особливостями чужої країни – вони відділилися від речі, яка порушувала заповідь. А отже це відділення від гріха.

Ми відділяємося, бо свідомі що Господь поряд, Він – ось тут. І все бачить і все знає. Тому ми й відходимо в бік звідусіль, де чиниться переступ проти Його волі – бо любимо Його, бо вірність хочемо зберегти лише Йому.

3. ПРИЄДНАТИСЯ

Чи не траплялося вам таке: ви прокидаєтесь зі сну з особливим настроєм – вам приснилося щось цікаве і здається важливе. Сон був такий реальний, очевидний і…. ви нізащо на світі не спроможні його згадати. Яка це мука, а шкода як. Здається от-от, але марно.

Щось подібне трапилося зі знаменитим царем. І якщо нам хоч головою об стіну стукатись – він, відчувши неабияку важливість і цікавість сну наказав привести придворних мудреців.

Не можуть відгадати що приснилось? То кому потрібні ці лінюхи – стратити до останнього. Забути, він, цар, має право, але не виконати царів наказ – немає права ніхто. Тому стратити усіх.

А справа і дійсно серйозна і зовсім не помилялися найкращі вавилонські мудреці, коли заявляли: «А справа, про яку питається цар, тяжка, і немає таких, що об’явили б її перед царем, окрім богів, що не мають своїх мешкань разом із тілом (Тобто боги не живуть поміж людьми!)» 2,11. Правду вони говорили, бо тих, кого вони богами називали ними ніколи не були.

І ось Даниїл вперше потрапляє в царський палац.

Палац Навуходоносора, який часто відвідував Даниїл, був однією з найпрекрасніших споруд, будь-коли збудованих на землі. Його величні руїни були розкопан і Колдевеєм, 1899-1912. Південні стіни тронної зали були 6,10 м товщиною. Північна сторона палацу була захищена трьома стінами. Тільки з північної сторони були стіни 15,24 м товщиною. Трохи далі була внутрішня стіна міста, що складалася з двох паралельних цегляних стін, кожна приблизно 6,10 м товщиною на відстані 12,19 м одна від одної, простір між ними був заповнений щебенем, роблячи загальну товщину стін – 24,38 м, з зовнішньої сторони проходив глибокий і широкий ров (канал).

Після зустрічі з церем, «Даниїл пішов до свого дому, і завідомив про справу товаришів своїх, Ананію, Мисаїла та Азарію, щоб просили милости від Небесного Бога на цю таємницю, щоб не вигубили Даниїла та товаришів його разом з рештою вавилонських мудреців» 2,17-19.

Таки живе Бог посеред людей. Особливо Він робиться явним. видимим через спільність людей, які Йому вірять, довіряють Йому щодень!

Жити вірою всупереч обставин значно легше, якщо ти ОБ’ЄДНАЄШСЯ з собі подібними. Не просто для часопроведення і щоб було кому поплакатися – а задля підтримки у вірі і вірності, задля молитви.

Ми потребуємо одне одного для 1) підтримки, підбадьорення, спонукання 2) служіння одне одному своїми дарами. Людина з правдивою вірою в серці шукатиме собі подібних! Чому? Дух Святий в мені той же, що й в моїх братах і сестрах. Власне Він і з’єднує нас. Новий Заповіт рясніє підбадьореннями до інтенсивних братерських стосунків. І це неспроста – лише в щирій і відкритій братерській єдності ми зуміємо вистояти перед найбільшими утисками цього світу.

4. ВІДДАТИ

Перед тим ми уже декілька разів зустрічалися з друзями Даниїла: Ананія, Мисаїл, Азарія.

Тепер мова піде лише про них. Даниїл кудись подівся. Щось важливе робив, а може поїхав у відрідження.

А в столиці намітилося неабияке свято. Звичайно релігійне, і як всяке велике свято воно було під патронатом самого Нувуходоносора. Ось вирішив він створити чи укріпити єдину і помісну релігію – для всієї Вавілонії. І як всі народу світу думаючи про релігію і божество одразу намагалися що не будь зліпити, намалювати, витесати – то багата імперія могла собі дозволити центральне божество вилити з золота. І кожен чиновник в примусовому порядку мав прийти на це свято і в найурочистіший момент впасти і поклонитися ідолові.

Археологи розкопали відмінність в спорудженні храмів за часів Навуходоносора. Якщо раніше храм і поклоніння в ньому було закритим і обмеженим колом жреців, то раптом щось з’явилося нове. Новим був наказ про обов’язкове масове поклоніння: замість ритуалу, виконуваного жерцями, цар увів свого роду загальну молитву, у якій повинні були брати участь всі його піддані. Збігу між біблійною оповіддю й фактами, виявленими перед розкопками, настільки разючі й так добре доповнюють один одного, що для нас зовсім очевидно: в основі лежить історична подія. Поле Дура (3,1. гр.. – Деїр), що згадується в книзі пророка Данила, перебуває, як установили вчені, у п’яти кілометрах на південь від Вавилону, поблизу річечки Дура, що впадає в Євфрат. Сучасна арабська назва цього місця Толул Дура (пагорб Дура), у якому ще чутні відгомони часів пророка Даниїла.

Усе має свій кінець. Але не такий безглуздий. Згоріти заживо через шмат металу, перед яким потрібно зігнутися? Але світ одного разу поставить усіх нас перед вибором. І Бог допускає світові це зробити, щоб ми могли побачити, чи любимо ми Його насправді над усе. Чи пізнали ми Бога насправді, чи прийшли, аби Ним скористатися? Чи готові ми ради Нього на все?

Жити всупереч обставин може кожний християнин, який готовий ВІДДАТИ. Віддати все – не лише матеріальне, але й життя.

Історія церкви ІІІ сторіччя свідкує, що у масових тотальних гоніннях тих, хто зреклись було більше як вірних. А серед вірних мертвих було більше як живих…

Часом релігія стає для людини способом уникнути небезпеки! Як тривога так до Бога. Але Бог не відкрився людині, аби лише та використала Його щоб уникнути якоїсь біди чи небезпеки. Пізнання Бога наповнило наше життя сенсом – ми знаємо звідки ми, для чого ми живемо й куди ми йдемо. ОТЖЕ результат віри – це не вигода, а перед усім смисл, значення.

«Якщо наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас з палахкотючої огненної печі, то Він урятує й з твоєї руки, о царю! А якщо ні, нехай буде тобі, о царю, знане, що богам твоїм ми не служимо, а золотому бовванові, якого ти поставив, не будемо вклонятися!» 3,17-18.

Вони довіряли Богові сповна і до кінця, і не заради користі – вірили, бо знали – Він Творець, Пан і знає все! Тому ради такого Бога вони були готові віддати й життя. Бо без Нього – який сенс і яке значення. Саме про це говорив Господь Ісус учням, кажучи, коли «хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже» Луки 9,24.

Якщо ти не готовий віддати, тобі неймовірно важко буде залишитися вірним. Бо одного дня ти постанеш перед вибором.

Отже це практично філософія християнського життя: прийняти, відділитись, приєднатись, віддати.

Через це пройшов і Господь Ісус: Він прийняв тіло, став людиною. Став частиною свого часу й суспільства. Але Ісус відділився насамперед від гріха, а також від лицемірства фарисеїв. Він приєднався до вибраних – жив серед учнів, яких називав друзями. Врешті Ісус віддав все, аж до останньої краплі крові.

Одного дня вибір став перед Даниїлом: або він перестане проводити свій вільний час спілкуючись з Богом, або помре. Що вибрав Даниїл? На той час він був багатим і шанованим міністром, якому цар Дарій був готовий довірити управління всією мідо-перською імперією. Він мав що втрачати. Та він вибрав те, чому було віддане його серце. А своє серце Даниїл одного дня віддав Богові – Йому він і лишився вірним – ціною власного життя.

Ось так одного дня вибір стане переді мною і тобою. Можливо Господь так само не збереже нас від ями і хижаків чи від біди й нещастя, але Він може подати допомогу уже безпосередньо в тих обставинах, як Він допоміг трьом юнакам та Даниїлові. Але якщо ми хочемо зберегти вірність Богові посеред цього світу, то маємо бути готові віддати усе. Я тому захоплююся і вчуся у Даниїла, бо він для мене став добрим прикладом людини, яка вижила в неймовірно важких обставинах. Його любов та довіра прийняли неприємні обставини як від Бога. Саме це прийняття уможливило його службу на різних державних посадах у чужій країні. Мені подобається Даниїлова безкомпромісність до гріха – він свідомо відділився від усього, що перчило Божому повелінню. А близькі братерські стосунки між Даниїлом, Азарією, Мисаїлом та Ананією нагадують про те, що ми члени одного тіла Христового. І як один член не може існувати за межами тіла, так і ми не втримаємося в цьому світі без церковної родини.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *