Благовіщення: історія усиновлення

Роздумуючи про свято, згадав незабутню історію – діалог Спецпосланця і Дівчини, одни з самого верху, інша з низу. Їх об’єднував послух волі Творця. Слова “Я раба Господня, хай буде мені за словом твоїм” (Луки 1,38) залишаються для мене чи не найдосконалішим зразком послуху віри.
А тоді подумав про нареченого, який раптом довідався, що він не єдиний… Саме так, після отієї пам’ятної зустрічі, яку називаємо Благовіщенням Дівчина готувалася стати Матір’ю. Довелося Посланцю з неба втручатися і відкрити Йосипу непросту істину. І тут маємо знову приклад послуху у вірі. Оце віра – людина довіряє Творцеві.
Але подумайте ще ось про що: земний чоловік усиновлює не свою Дитину… смерть і воскресіння Якої приведе до того, що Бог усиновить людину. Бог Син, усиновлений земним батьком, зробив можливим щоб кожен, хто вірує в Нього, був усиновлений Батьком небесним …

P.S. Вперше в житті довелося “вживу” споглядати древній шедевр – велетенська фреска, яку Ботічеллі написав у 1481 році. Хоча Слово від Луки мене надихнуло більше, всеж митець у міру свого прочитання Слова зумів поділитися тим, що зрозумів сам – кидається в очі прагнення митця виразити те, що не виражається графічно – віра, упокорення і послух як носія звістки, так і її  отримувача. (фреску споглядав в Музеї Ізраїля – сюди вона потрапила з Флоренції з нагоди 60-річчя музею)

IMG_0984

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *