За що Сковороду любили баптисти?
Третього грудня — триста років з дня народження Григорія Сковороди (3.12.1722 — 9.11.1794). У кожному народі є ті, хто уособлюючи собою народну душу є водночас її виразниками і співтворцями. Сковорода контраверсійний і не звичний, але багато хто находить в ньому щось собі близьке. У мене, попри любов до літератури, відсутня пам’ять про Сковороду зі школи. Але вже в старших класах, через любов до історії читав підпільно привезені з Заходу книжки про історію євангельсько-баптистського руху. Ось тут і відбулось моє перше знайомство зі Сковород. І Г. Домашовець і Л. Жабко-Потапович присвячуючи йому по розділу, записують до попередників євангельського пробудження в Україні (яке станеться в другій половині ХІХ ст.)
Тож за що Сковороду любили вченіші баптисти? (навіть не дивлячись на очевидну вільність ідей і алегоричне тлумачення Біблії, чималу кількість філософських ідей в його духовних міркуваннях і занурення в античну філософію, і, часом дуже сумнівні з точки зору біблійного богослов‘я концепції).
Ні, це не доповідь, а спостереження, заохочення до читання і міркування. Цим ділився вчора починаючи семінар для учителі в Ірпінській християнській гімназії.
- Думаю найперше і найбільше Григорія Савича поважали за любов до Святого Письма — за численні роздуми над Писанням, інтегрування Біблії у більшу частину своїх творів.
«Біблію я почав читати, коли мені було близько тридцяти років, і ця найпрекрасніша для мене книга взяла гору над усіма моїми коханками, угамувавши мої тривалі голод і справу хлібом та водою Божої правди й істини, солодшою за мед і патоку.
Г. Сковорода. «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті»
- За те, що говорив і вчив про відродження і нове життя.
Колись у цю ніч привела мене мати на світ.
Цієї-бо ночі подав я і перші ознаки життя.
А другої ночі о Христе, мій Боже,
В мені народився твій Дух Пресвятий,
Бо марно би мати моя народила мене,
Якби не родив мене Ти, о світло моє, о життя!»
Г. Сковорода, Лист до Ковалинського від 22 листопада 1763
«Знайдено гавань — Христа. Тіло і світе, прощайте. Годі тріпати мене. Маю вже спокій напевно».
Г. Сковорода, «Бесіда, названа Двоє»
- За любов до Ісуса
Ти хочеш, щоб я ясніше показав свою душу. Я прошу: я покидаю все і покинув, щоб у всьому своєму житті досягти лише одного – зрозуміти, що таке смерть Христа і що означає Його воскресіння. Бо ніхто не може воскреснути з Христом, якщо не помре з Ним. Ти скажеш: справді, чи ти не тупий, якщо до цього часу не знаєш, що таке воскресіння та смерть Господа, коли це відомо жінкам, дітям, усім і кожному. Звичайно, так, мій Кириле, я обмежений і дурний разом із Павлом, який співає: «Я все витерпів, щоб спізнати Його і силу Його воскресіння, і участь у Його муках …»
Г. Сковорода, До Кирила [Ляшевецького],1761 р.
- За простий спосіб життя. Він жив, як навчав. Відомий стриманістю і цнотливістю.
“Багато хто каже, що його робить у житті Сковорода? Чим забавляється? Я ж радію в Бозі. Веселюсь а в Бозі, Спасі моєму…”
(за мотивом Авакум 3:17-18 )
Г. Сковорода, Лист до Ковалинського від 22
Нема нічого солодшого для людини й нічого потрібнішого за щастя, нема ж нічого й легшого за це. Спасибі блаженному Богу. Царство Боже всередині нас, щастя в серці, серце в любові, любов вже в законі Вічного. … Спасибі блаженному Богу… Спасибі блаженному Богу за те, що важке зробив непотрібним! Нині чи хочеш ти бути щасливим? Не шукай щастя за морем, не проси його в людей, не мандруй по планетах, не волочить по палацах, не повзає по земній кулі, нетіняєш по Єрусалимах… Золотом можеш купити село — річ важку, бо не дуже потрібно. А щастя, як найпотрібніша потреба, дається даром скрізь і завжди. Повітря і сонце завжди з тобою, скрізь і даром. А все те, що від тебе чекає геть, — знай, що воно чуже, і не вважаю його своїм. Усе це є чужий зайве. Навіщо воно тобі? Тим то воно і важке. Ніколиб воно від тебе не пішло, якби було справді потрібне. Спасибі блаженному Богу. Щастя ні він не без ні від землі не залежить…
Г. Сковорода, Вхідні двері до християнської добронравності.
- За живе спілкування з простим народом про духовне, божественне, біблійне. Подібно до мандрівних благовісників.
- За очевидні протестанські думки й ідеї, особливо на тлі тодішнього монополізму православ’я
Закон Божий — це Райське дерево, а переказ — тінь. Закон Божий це плід життя, а переказ — листя. Закон Божий — це Боже серце в людині, а переказ — фіговий листок, що часто прикриває єхидну. Двері храму Божого — це закон Божий, а переказ — прибудований до храму притвор. Як присінок далекий від вівтаря, а хвіст від голови, так далеко лежить переказ від закону. У нас майже повсюди порівнюють цю не порівняну рівність, забувши закон Божий і змішавши його з людською багнюкою аж так, що людські брехні ставлять вище, і, на них надіючись, не думають про любов, щоб збулося ось це: «Лицеміри! За перекази ваші ви зруйнували закон.» Мт. 15,6-7. А все це є переказ, що не є Божий закон.
Г. Сковорода, Вхідні двері до християнської добронравності.
- За видиме дистанціювання від офіційної православної церкви — про Сковороду казали що єретик, до церкви не ходить, не хреститься, від постригу чернечого і сану священицького відмовляється.
Уся сила декалогу вміщається в одному цьому імені — любов. Вона — це вічний союз між Богом і людиною, вона — невидимий вогонь, що запалює серце до Божого слова, чи волі. А тому вона й сама є Бог. Ця божественна любов має на собі зверхні ознаки, або приміти; ось їхто і називають: церемонія, обряд чи образ благочестя. Отже, церемонія біля благочестя — це те саме що листя біля плодів, що лушпиння на зерні, що компліменти при доброзичливості. Коли життя маска не ховає в собі єства, тоді залишається одна лиш лицемірна омана, а людина стає побіленим гробом. Церемонія — це все те, що його може виконати навіть останній негідник.
Г. Сковорода, Вхідні двері до християнської добронравності.