ДОРОГА В ГОРИ

Досвід сходження на вершину як ілюстрація духовного зростання

 

IMG_2340Не один раз я чув та й сам повторював проведення аналогії духовного життя з підйомом в гору. Розповідалося, мовляв, не можна зупинятися, бо почнеться рух до низу. Потрібно постійно рухатися… Все це правда, але у цій розповіді не було жодного досвіду підняття у гору…
Отже, тепер декілька моїх висновків з першого досвіду щодо порівняння шляху духовного зростання до підняття у гору. Ці думки почали з’являтися ще по-дорозі, але я дав їм «вистоятися» трохи більше тижденя. Це була дорога до найвищої в Україні і моїй біографії гори – Говерли (2061 м.). Я, на-щастя, був не сам – нас було дванадцятеро мінус один (Михей «ішов» на плечах у свого тата Славіка). Сам підйом зайняв 5 годин 30 хвилин (розрив з першим – 45 хв.), а спуск – 4 години, що одразу зруйнувало уявлення про комфортну подорож.
Це буде найперший висновок – подорож зі сходженням у гору зовсім не комфортна справа! Вона означає готовність до виснаження, пересилення себе, відмову від лишнього вантажу, їжі, розваги. Готовність йти через силу і рухатися тоді, коли більше всього хочеться полежати. Подорож вимагає усі твої фізичні і вольові зусилля. І це вкрай не комфортно, бо вимагає перелаштувати те, до чого ти нормально звик, що тобі подобається.
IMGP6306По-друге, йти найкраще не самому. Очевидно, що з нас 11-ти до вершини не дійшла третина, якщо б поряд не виявилося іншого. Того, хто насамперед укріпив би дух, підбадьорив, але й також подав руку, допоміг нести речі. А на останньому відрізку такого роду допомога взагалі не замінима і неоціненна.
По-третє, стартовий запал здатні погасити перші труднощі, які у зрівнянні з наступними не такі вже й значні. І тоді ентузіазм швидко може перейти у зневіру.
По-четверте, підніматися в гору без відповідного взуття та півтори літри води безглуздо, безперспективно і боляче.
IMGP6420По-п’яте, останній відрізок найвищий і найважчий. Але неймовірною допомогою є … ціль, яку ти уже бачиш. Варто сказати, що ціль важливо не тратити і впродовж дороги, але вона тим більше надихає, чим ближче ти до неї.
По-шосте, чим вище ти піднімаєшся, тим більше краси відкривається перед твоїм поглядом. Перша гірка … і перед тобою відкривається простір, який тут же затьмарюється після наступної висоти… і так до вершини. Але лише вершина гори дає насолодитися ланцюгом гір та хмар 360?.
По-сьоме, дорога в гору не лише виснажує, але й радує своєю красою. Стрімкий підйом по ґрунтовій дорозі змінився лісовою дорогою посеред повалених дерев, височезних смерек оповитих темрявою та сонячних полян з різнобар’ям карпатського різнотрав’я. Найбільше в очі впадає іван-чай, якого ми на звороті нарвали щоб засушити. Згодом дерева зникають, з’являються кущі, а дорога встеляється травою. Чим вище в гору, тим нижча флора.IMGP6374
IMGP6339По-восьме, великою допомогою й відновленню сил допомагали не так привали (вони, до-речі, дуже важливі), але привали біля малини, а дещо вище біля чорниці (яфини – на місцевому діалекті). Маленькі ягідки дарували на диво очевидну радість. А любителю грибів кожний новий знайдений гриб надавав додатковий ентузіазм йти далі. Відновити сили та поповнити запаси води допомагали гірські потічки.
По-дев’яте, не припустимо робити занадто тривалі зупинки. І не лише тому що вони забирають час, але особливо тому, що після них вкрай важко вставати і IMGP6586йти далі. Організм не повинен “остивати”, він потребує залишатися в тонусі, щоб успішно рухатися далі.
По-десяте, я помітив що людям тренованим, звичним до фізичної праці, утриманості від різної надмірності та оптимальної тілесної ваги йти було значно легше. Також вони швидше долати усі труднощі п11ідйому.
По-одинадцяте, не кожен останній – відстаючий. Хтось може бути останнім тому, що його допомога уможливлює іншим також подолати важкий шлях.
І по-дванадцяте: лише в кінці ти розумієш, що великою радістю і допомогою у дорозі є те, що тобі не відома реальна дистанція і труднощі, які тобі потрібно ще подолати.

Передивився фотографії і побачив тринадцяте – нам було б важко досягти мети, якщо б в продовж усієї дороги нам не траплялися вказівники. Без цих дороговказів наша дорога була б значно довшою і небезпечнішою.

Які духовні уроки з нашої подорожі?IMGP6351

1. Духовне зростання – це подорож, у яку потрібно вирушити. Це захоплююча подорож, але повна праці та труднощів. Потрібно буде навчитися радіти тому, що трапляється на дорозі та навчитися самоконтролю та самообмеження, як це роблять також спортсмени. Не треба “бавитися” у подорож – духовний зріст. Або ти йдеш, а тому підкорюєш цьому свої цілі, ритм та спосіб життя. Або тобі духовне життя байдуже – то потрібна відвага визнати, що церкву відвідуєш за-компанію, або за-звичкою (бо тебе привчили туди ходити) або ж тобі від Бога щось треба.
2. Не варто йти самому. У духовному житті і зрості важливі не лише ті, що попереду чи ззаду – тобі найважливіші ті, хто поряд. Тримайся людей, які знають куди йдуть і сповнені рішучістю дійти. Не тримайся тих, хто в усьому бачить проблему, легковажних та нарікаючих. Підтримка надважлива, особливо коли найважче. Якщо тобі дорога “дається” добре – озирнися і ти побачиш потребуючого допомоги. Пам’ятай, не завжди достатньо допомоги словесної (яка вкрай важлива) – часто потрібно буквально “нести тягарі” ближнього, тобто людини у потребі.
IMGP66603. Духовне життя тим успішніше, чим більше ти вкладаєш себе у приготування: 1) бачити і пам’ятати про ціль (уподібнення Христу зараз і панування з Ним у Царстві, ) 2) тренуватися – через занурення у осмисленне спілкування (через Слово і молитву), через утримання (піст різного роду).
4. Духовний шлях – це важкий підйом, який дарує радість. Він відкриває нові духовні горизонти, новий рівень спілкування і пізнання Творця. Нове наповнення силою яка робить тебе витривалим і здібним допомагати іншим.
IMG_2325 5. У духовному зростанні як і в подорожі не варто надто довго зупинятися – надто важко вертатися до дороги. Твоє тіло кричить і панікує ніби справедливо але зовсім безпідставно. А ще не варто надто перейматися дорогою та справами по дорозі – це може спочатку затримати, а згодом й зовсім відволікти від мети. У духовному зростанні це може бути черговий етап навчання, якоїсь боротьби, якогось успіху чи поразки, якоїсь особливої власної справи… і ти зайнятий, але втрачений.

6.Важко переоцінити роль дороговказу в горах, ще важче в духовному житті. Без Слова, яке проголошує Церква, без Слова, яке є моїм особистим джерелом я практично не маю шансів досягти мети.
Як добре, що ми не знаємо того, що нас чекає на нашій життєвій дорозі та скільки нам ще лишилося до фінішу. Мудрий Бог надав нам ціль, але звільнив від знання деталей дороги. А що видатне у нашому духовному шляху – Він, Бог, іде поряд поселяючись Духом в нас та посилаючи нам у попутчики людей, з якими нам по дорозі.
Коли написав – з пам’яті винирнули ось ці слова Ісуса. Мабуть тому, що вони також про дорогу, про застереження і про рішучість.
«І сталось, як дорогою йшли, сказав був до Нього один: Я піду за Тобою, хоч би куди Ти пішов. Ісус же йому відказав: Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має ніде й голови прихилити! І промовив до другого Він: Іди за Мною. А той відказав: Дозволь мені перше піти, і батька свого поховати. Він же йому відказав: Зостав мертвим ховати мерців своїх. А ти йди та звіщай Царство Боже. А інший сказав був: Господи, я піду за Тобою, та дозволь мені перш попрощатись із своїми домашніми. Ісус же промовив до нього: Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства!»
Євангеліє від Луки 9,57-62

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *