МАНДРІВКА КРАЇНОЮ БІБЛІЇ. Четвер, день п’ятий. Пам’ять.
Меморіал Яд ва-Шем серйозний, вартий уваги, поваги і наслідування пам’ятник національній трагедії що відбулася за часів нацизму. Гідна подиву над-увага до імені кожного замордованого. І не лише з власного народу, але й чужинця, який у критичний момент проявив милосердя. Ось так звана Алея праведників, де на честь кожного, хто врятував єврея, посаджене дерево та поміщена табличка з іменем. 
Ходив, слухав і шкодував що ми до тепер не зробили чогось подібного, щоб викрити злочини комуністичної партії та їх уряду проти українського народу. Злочини цькування, катування та вбивства української інтелигенції та патріотів. Злочини переслідування, утиску, ув’язнення та знищення українського священства та людей глибоких релігійних переконань. Злочин цілеспрямованого голодомору та колективізації на винищення українського селянства. Вважаю, що це наш обов’язок перед загинулими зберегти про них гідну пам’ять, а для прийдешніх викарбувати свідоцтво того, на що здатна осатаніла, безбожна людина.
Після обіду ми відвідали, як вважають католики, місце народження Івана Хрестителя. Що точно очевидно і що безперечно збереглося – так це поселення Ейн Керем. Долини і гори, квітучі і не дуже дерева та вузесенькі вулички дають прекрасне уявлення про батьківщину цього видатного пророка. З подвір’я церкви відкривається гарна панорама на Ейн Керен.
Спочатку ми відвідали знову ж ймовірно джерело, де могли зустрітися уже не молода, але вагітна Єлизавета, дружина тимчасово німого храмового службовця Захарії зі своєю дворідною сестрою Марією. Останній довелося подолати більше сотні кілометрів з Назарету до цієї околиці Єрусалиму. Тут ми читали опис євангелиста Луки їхньої зустрічі.
Цікаво, що францисканська церква надбудова на значно древнішій візантійські церкві, яка немов би під новою. Це стара й древня традиція. Але й як все дуже старе й цікаве – воно туристам не доступне.
У церкві є вхід у невелику традиційну печеру, де, кажуть, Єлизавета народила первенця, якому судилося приготувати його час до праці Месії.
Йоганан га-Матбіль: дослівно з івриту – це Іван що занурює. А по грецьки Іоанес о Баптістес. Ми звикли більше до Івана Хрестителя. Навіть назва цього великого пророка вказує що потрібно робити з людиною, що повірили – хрестити, тобто занурити. І ніяк по іншому.
Місія Івана потужна, кінець життя трагічний – але як сказав Ісус “Між народженими від жінок не було більшого над Івана Христителя!” Матвія 11,11. Сказавши це, Господь не зупинився: “Та найменший у Царстві Небеснім той більший від нього!” Івану судилося стати мостом між старою і новою ерою. І ми стоїмо на його плечах. Але він стояв на порозі царства. А ми належимо йому, тому стоїмо вище за Івана. Лише мусимо не переставати готувати дорогу для Спасителя посеред сучасного суспільства – у цьому Іван що занурює особливий приклад для нас.
P.S. Приємно, що подвір’я церкви прикрашене піснею Захарії на десятках мов світу. І ще приємніше що українська кидається у вічі прямо зі входу.
P.P.S. Перепочинок “на ходу”.
