МАНДРІВКА КРАЇНОЮ БІБЛІЇ. ШАБАТ (п’ятниця-субота-неділя: день шостий, сьомий, восьмий)
Суботу можна пережити по справжньому лише в єврейському середовищі.
Ось серцевина Божественного повеління про святкування саме цього дня:
Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його. (Вихід 20:8-11 UBIO)
Головна мета цього повеління – щоб народ міг ПАМ’ЯТАТИ цей день і СВЯТИТИ його.
З наступленням суботи завершуються будь які справи. Ніяких справ, жодного мобільника, айпеда чи лептопа, ніякої їзди чи покупки – євреї “розслабляються” в Господі.
Вони готують в п’ятницю і ніколи в суботу – тому їжі має вистачити. Тай справа не в їжі. Коли після заходу п’ятничного сонця починається субота – народ йде в синагогу, поклоняється Богові, читаєт Писання і розходиться по домах щоб у колі родини святково і за особливою і древньою традицією вечеряти.
Я не хочу більше занурюватися в усю традицію суботи – вона справді цікава і її варто пережити. Хочу сказати як я для себе відкрив суботу.
Спочатку все, що було пов’язане з суботніми заборонами мене не так дивувало, як дратувало. Ну нічого не робити – ні кнопку не натиснути, ні книжки не понести, не кажучи про сумку, не ходити забагато, все відпустити з рук. Навіть кнопку ліфта не можна натиснути чи газ підпалити. Потім почув визначення, яке підсумовує усю систему заборон: на можна робити будь-що, що змінює навколишнє середовище. Тому співати, спілкуватися, Слово слухати і читати можна і потрібно. Що я нарешті зрозумів – так це те, що задум Божий був щоб сто відсотків звільнити людину від навіть спроби щось зробити – грішна, впавша, горда і самовпевнена людина звикла все контролювати і нічого не хоче відпускати з рук. А порядок суботи вимагає ВСЕ відпустити і утихомиритися, поклавшись на Господа, Який Єдиний здатний тримати усе в своїх руках.
Добра ідея – вона дозволяє глибше зрозуміти новозаповітню ідею про те, що кожен, хто повірив в Господа і Спасителя Ісуса, той уже ввійшов у спочинок (Послання до євреїв, 4). Оскільки субота була, є і залишається сталим знаком Божого заповіту (“А ти промовляй Ізраїлевим синам, говорячи: Тільки суботи Мої будете пильнувати, бо це знак поміж Мною та поміж вами для ваших поколінь, щоб ви познали, що Я Господь, що освячує вас! І будете пильнувати суботу, бо вона святість для вас. Хто опоганить її, той конче буде забитий, бо кожен, хто робить у ній роботу, то буде стята душа та з-посеред народів її! Шість день буде робитися праця, а дня сьомого субота відпочинку від праці, святість для Господа. Кожен, хто робить роботу за суботнього дня, той конче буде забитий! І будуть Ізраїлеві сини додержувати суботу, щоб зробити суботу вічним заповітом для своїх поколінь”. Вихід 31:13-16) з вибраним єврейським народом (разом з обрізанням євреї мають два знаки заповіту, як і Церква Христова два – хрещення і Вечерю Господню, ) то нам, християнам не належить дотримання суботи і вона у жодному разі не переноситься на неділю. Ні Господом Ісусом, ні тим більше апостоли. І четверту заповідь ми уже виконали в Ісусі (Матвія 5,17). Приктично це означає покладаючи усю віру й надію на Ісуса наповнити тиждень відділяючи час для перебування і спілкування з Отцем і Сином, з Божими людьми, з власною родину і вкладаючи час у працю, яку Він покликав нас зввершувати.
Сподобалося ґрунтовне розуміння єврея про день спочинку: він не відпочиває у суботу щоб добре працювати наступні шість днів – він добре і старанно працює шість днів, щоб спочинку відсвяткувати суботу.
Цінним до-речі виявився для нас досвід біблійного відношення євреїв до днів – вони починаються з вечора. Тому суботу ми почали святкувати у п’ятницю з заходом сонця – то було якраз 16:09.
Тої п’ятниці ми не пішли в синагогу – наступного тижня заплановано, але потрапили до ймовірно найособливішого і найсвятішого місця який мають євреї – вони називають Західна стіна, у нас традиційно це Стіна плачу. Що сказати – неповторна атмосфера релігійного поклоніння. Сотні сотень найрізноманітніших людей найрізноманітнішого віку І не дивлячись на те, що культурно і традиційно це поклоніння було виключно юдаїстичним – внутрішньо переживав комфортний спокій і радість від співпоклоніння Єдиному Богові. Молитва моя з поклоніння перейшла в прохання про цей народу, якому було вручено Вікриття Бога, Слово, але який не прийняв свого Спасителя Єшуа.
А от в п’ятницю перед обідом ми послухали після біблійно години дві лекції. І якщо лекція про політичну складову проблеми Близького Сходу була на гурмана (але категорично фахова і якісна) то друга ввела взагалі у біблійну храмову музику. Равин Давид не просто навчав як розуміти Біблію через музику та пісню – він грав на флейті, арфі і трубі та співав ілюструючи викладання.
Відкрив для себе смислові навантаження на три важливі храмові інструменти: флейта, арфа і труба. Варто сказати, що у храмі музика звучала завжди.
Коли у храмі йшло богослужіння, приносилися жертви, відспівав хор, тоді перед завершенням грала флейта. Все що було в храмі, було на славу Божу. І ось звук флейти був таким особливим симвом слави Божої. Вона мала вознести перед слухачами славу Бога, її солодкість. У часи храму флейту називали Мойсеєвою, бо йшла з його часу.
Важливе питання: для чого і чому було важливе служіння в храмі? Коли людина згрішила то вона мала принести жертву в храм. Людина потребувала миру і суть жертвоприношення полягала не просто в тому, щоб щось принести, а щоб покаятися і відчути сором. Без покаяння жертва була марна.
І коли людина приносила жертву без розкаяння, то священник мав відправити в зал, де безперервно (згідно черги) співали та грали по черзі чи разом. 
Тут особливо важливо відзначити звучання арфи у храмі. В корені слова арфа є серце. І людина слухаючи мала прийти до зламаності серця. Від жорстокості через упокорення до зламаності серця. Отже звук арфи мав символізувати зламаність серця і почуття любові.
Ще один особливий храмовий інструмент – труба. Взагалі вона звучала тоді коли являвся цар. Її звук передає велич царської слави. Вранці, коли піднімалося сонце, священики підносили руки і співали ааронічне благословення:
Нехай Господь поблагословить тебе, і нехай Він тебе стереже! Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм, і нехай буде милостивий до тебе! Нехай Господь зверне на тебе лице Своє, і хай дасть тобі мир! (Числа 6:24-26)
Раввин намалював перед нашими очима незабутню картину: Уявіть собі світанок. Схід сонця. Священики у білому вбранні – співають ааронічне благословення. Позаду 120 левитів супроводжують спів і продовжують музикою на турбах. Уявив… Вразило.
А ще раввин стверджував, що зберігся один псалом, багато фахівців вважають йде ще з храму. Його звучання на трубі виказало неймовірну велич і силу цього інструменту. (Це був блідий переказ фрагменту дуже насиченої лекції, але все вартує перевіряти)
У день єврейського спочинку ми… працювали – намотували кілометри по експозиціях історичного музею Ізраїля. Це видатне місце – маю попередити усіх потенційних візитерів Єрусалиму. Звичайно, варто побачити прекрасну модель Єрусалиму часів Ісуса,
відвідати музей біблійних сувоїв з Кумрану. Він збудований у вигляді кришки глечику, у якому сувої зберігалися.
Але дуже рекомендую пройти експозицію архелогічного відділу – всі шість залів. Від початку до візантійського періоду. А потім якщо є сили то й відділ мистецтва. Цікаво, що до 65-ліття музею з Флоренції привезли неймовірну фреску Ботічеллі “Благовіщення” на цілу стіну – вражало.
Також запам’яталася колекція західноєвропейського мистецтва XV-XIX ст. І зовсім мимо мене пройшло модерне мистецтво. Або воно випереджує дуже час, або я не можу змиритися з тим, що для того, щоб сприймати мистецтво, мені треба довго вчитися.
Ну а неділя пішла на дорогу в Галілею, на батьківщину Ісуса – з обов’язковим відвідання хрещального місця на Йордані.
Поселилися в Тіверіаді і зібралися нашою міжнародною групою. Слухали свідоцтва, молилися, співали, слухали християнські пісні японцькою, китайською, шведською, і двома африканськими, назву яких без помилки не зможу й записати. А тоді повчилися разом співати найпростішу пісню японською. Завершив спільний вечір Григорій Іванович Комендант словом про те, чого добре бути там, де є Ісус. Бути присутнім і причетним було й залишається питанням вибору (приклад Єлисея). А відсутність людини, відсторонення від спільноти породжує як сумнів так і брак віри (приклад Хоми).
Так, відвідання Ізраїлю не наближає до Бога, і все ж, спостерігаю, при правильному підході може послужити гарним поштовхом для духовного пізнання і зростання при наявності духовного спілкування і перебування в Слові.