(не)ДИТЯЧІ РОЗВАГИ
П’ять днів знайомилися зі школярами прифронтової Мар’їнки: разом з командою молоді проводили для дітей “Тиждень спорту” у приміщенні школи №2. Всупереч літу і нічним обстрілам діти охоче відвідували денний табір. Діти радували безпосередністю, щирістю, завзяттям, творчістю і енергією – напевно ніякі військові дії не можуть змусити дітей перестати бути дітьми.
І все ж війна зробила свій відпечаток.
Мар’їнські діти (7-12 років) не просто розрізняли види пострілів – вони розуміються на калібрі і видах зброї “на слух”. Вони нас ‘просвітлювали’ з якої зброї вилетів постріл, звук якого здалеку донісся до класу.
А ще хлопчаки, особливо старші, хвалилися, що не ховаються під час обстрілів – ці діти “привикли” до війни. З одного боку – це їхня щодненна реальність уже другий рік поспіль, а з другого – частина їхньої “гри”, бо дитячість переважає над розсудливістю.
Особливо зворушив усіх нас той момент, коли, виконуючи завдання, вони писали прохання до Бога. Майже кожен, не маючи змоги домовитися, написав, що він хоче миру.
Було боляче, бо це спонтанно писали правнуки тих, хто переживши жах другої світової виховали дітей і внуків так, що ті тупо розв’язали нову війну. І то таки треба бути ‘ополченським фашистом’, щоб зі снайперської гвинтівки стріляти по свіжовставлених вікнах школи, у класи, де мають прийти діти. Боляче, що ці діти вчаться молитися не на уроці недільної школи, а під ліжком чи в підвалі у час чергового масивного обстрілу ‘деенерівського’ війська. Може хоч вони виростуть рішучішими противниками злочинної війни і не підуть ні за які гроші на війну проти ближнього…
Ми намагалися подарувати дітям найкращі емоції і радість від гри, пісні, майстрування, спорту, намагалися дарувати любов і спрямовувати до Бога надії, Який знає наші потреби.
Зловив себе на думці що я зі значно більшою тривогою читаю новини з прифронтової Донеччини, адже там лишилися класні, життєрадісні, талановиті діти, які не мали знати калібри і види зброї. А ще там чимало тих, які залишили своїх дітей і родини щоб захистити інших… – нам залишається сподіватися і молитися щоб Господь якнайшвидше подарував перемогу і мир…
