Бог-прославлений коли я Бого-підкорений

Хоробрі та віддані одне одному й Богу: ексцентрична історія про Давида та його лицарів.
Вражає фінал: жертвуючи собою лицарі роздобувають воду для свого ватажка, – а той, бачучи жертву вояків заради себе, виливає на землю воду, жертвуючи її для Господа. Мене приголомшує така ненормальна ‘витівка’ Давида – але ось таким він був ради Господа і своїх людей. Він не визнав себе вартим потенційну смерть трьох солдат і тому здобута майже кров’ю вода пролилася жертвою-молитвою до Всевишнього. А я знову сприймаю усе що навколо мена як заслужене і справедливе? Нижчі за званням вірно та віддано служать вищому – а вищий має над собою Найвищого і передає останньому дар який вартий життя. Бог-прославлений, бо начальник над людьми Богові-підкорений.

Давид же був тоді в твердині, а филистимська залога була тоді в Віфлеємі. І спрагнув Давид та й сказав: Хто напоїть мене водою з віфлеємської криниці, що в брамі? І продерлися ці троє до филистимського табору, і зачерпнули води з віфлеємської криниці, що в брамі. І вони винесли й принесли до Давида, та Давид не схотів її пити, і вилив її для Господа, та й сказав: Борони мене, Боже мій, чинити таке! Чи я буду пити кров цих мужів, що ходили, наражаючи життя своє? Бо життям своїм вони принесли її! І не хотів він пити її. Оце зробили троє цих лицарів. (1-а хронiки 11:16-19)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *