ЦІННІСТЬ ПРОСТОТИ

Хіба не це ми спостерігаємо в церковній історії? Продовж десятиліть і століть церква ускладнювала закони і кодекси обряди і традиції. І тоді, коли вже світло Христового вчення поданого через Євангелії практично загасло приходили відважні Божі люди через які і відбувалися більші чи менші зміни. Через них відбувалося оновлення чи Реформація. Вона була в ХVІ ст. в Німеччині і в Швейцарії, вона знову і знову повторювалася в Англії у ХVІІ і VІІІ ст., в Російській імперії в ХІХ ст…. і так неупинно. Всі вони проголошували ідеали першоапостольської церкви, проповідуючи повернення до євангельської простоти. Але незрозумілим чином кожна реформа, заклик чи рух до змін через найближчих 50-70 років перетворювався на ортодоксальний, роблячи його місцями навіть мертвішим, ніж ті, з ким він боровся. І те, що було живим, полум’яним – згасало, те, що спростилося – знову ставало складним.

Чи не про це застерігає коринтську церкву брат Павло у своєму другому листі їй же?

Та боюсь я, як змій звів був Єву лукавством своїм, щоб так не попсувалися ваші думки, і ви не вхилилися від простоти й чистости, що в Христі. Коли бо хто прийде й зачне проповідувати про Ісуса іншого, про якого ми не проповідували, або приймете іншого Духа, якого ви не прийняли, або іншу Євангелію… (11,3-4).

Церкви сьогодні як і раніше стоять перед небезпекою попасти під вплив того ж лукавого, як і наша праматір. Бо ми всі находимося в небезпеці проповідувати «Ісуса іншого», ми маємо небезпеку уділяти людям «Духа іншого», проголошувати «іншу Євангелію». Ісуса моралізатора і законника, Ісуса, який проганяє людину за перше ж падіння і карає відлученням від вечері з Ним задля серйозності свого дорікання. Церква має небезпеку продукувати і уділяти духа підозрілості і закритості, байдужості і недовір’я. Ми маємо небезпеку проголошувати «іншу Євангелію» закону і дрескоду, букви і форми.

Коли приходить «інше» відходить суттєве, правдиве, і що найстрашніше, оте «інше» не живе, воно не несе собі животворящого начала – навпаки, воно заморожує і умертвляє. Найгірше спостерігати як умертвляються стосунки між братами-служителями, коли ведуться розмови за спиною, коли люди в рамках одного братстваоб’єднанняцеркви наговорюють одне на одного, звинувачують у єресях і заблудженнях… і не сідають за стіл спілкування, прощення та примирення.

Певен, Павлове застереження сьогодні звучить нашим українським баптистським церквам. Досліджуючи цей уривок хочу виділити слово «простота».

Часто брати і сестри з старіших церков простотою називають невіґластво та наглість, невченість та невихованість. Для багатьох молодих церков простота – це свобода від форм старих церков.

Але Павлове слово виявляє «простоту» як прямоту, щирість (искренность, безыскусственность), честність, прямодушність.

Простота, прямота, щирість є прямою протилежністю складності та застиглості церковних форм і культу, складності правил та приписів. Ця складність та відповідно застиглість вказує у свою чергу на глибше коріння проблеми – погасло полум’я любові. То полум’я Христової любові яке пробудило нас, перетворило і надихнуло на початку нашого шляху. Саме про втрату першої любові Господь Ісус дорікає ефеській церкві. Адже без любові все застигає у формі, яка робиться визначальною. Бо тільки любов робить форму податливою, дієвою і відповідною часу і ситуації. (Спостережіть за шматком розпеченого до червона металу в руках у коваля. Поки він(метал) розпечений – доти його можна формувати. Але вартує йому вихолонути – він набуває кінцевої форми і його вже звичним способом не зміниш.

Любов проста, любов пряма, любов чесна і творча. Тому відхилитися від простоти – це відхилитися від любові. А отже посилаючись до послання першій і сьомій церквам Об’явлення євангельським церквам залишається покаятися і вернутися до любові, яка унеможливлює лицемірство, напищеність, зверхність, закритість.

Покаятися – означає повернутися до євангельської простота у Христовій любові. Причому ця простота (яку проголошує брат Павло) відобразиться на наших пріоритетах і цінностях – ми відкриємося для зміни в сторону спрощення і щодо себе, і щодо споруди, і щодо наших служінь, ми відкриємося до невідродженого люду. Наші громади й доми молитви знову стануть місцем, куди потягнуться грішники. Повернення до простоти у братерських стосунках поверне любов. Спрощення церковного служіння й культу зробить служіння ясним для сучасних людей. Повернення до простоти допоможе виявитися саме того Ісуса, саме того Духа і саме тієї Євангелії у їхній висхідній суті і якості.

Євангельська простота у Христовій любові – саме вони відрізняли нас штундистів, баптистів, євангельських віруючих від історичних церков. Саме це було нашим магнітом і притягуючою силою. Цінність простоти була адекватною в абсолютно ворожому середовищі Російської імперії у ХІХ і ХХ ст. Вона ж, думаю, буде найадекватнішою у глобалізованому ХХІ ст.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *