Лоза, галуззя та образ Церкви
Lectio Divina
Я є лоза, а ви — галуззя. Той, хто перебуває в Мені, а Я в ньому, дає врожай багатий. А без Мене ви не зможете нічого вдіяти. Від Іоана? ?15:5? ?
«Я є Лоза»: Лоза одна, гулузок завжди багато. Господь Бог – Єдиний Бог і Єдиний Спаситель, як і лоза завжди одна. Але як одна лоза дає життя багатьом і багатьом галузям, так Господь Ісус дає життя і живить багатьох і багатьох, хто до Нього прийшов чи ще іде. Лоза – це джерело буття галузок, їхньої сутності та якості плоду. Як немає для галузки життя поза лозою, так немає правдивого життя поза Ісусом.
«Я є Лоза, а ви – галуззя»: ці слова Ісуса відкрили мені новий образ Церкви. Чому християни збираються, чому вони разом для молитви, для товаришування, для роботи, для навчання, для служіння? – бо вони не можуть відділитися від Ісуса, як галуззя від виноградини. Як кожна жива галузка привита до виноградини, та живий християнин ‘привитий’ до Ісуса, а там… а там уже є інші. Хто знаходиться на правдивій Лозі, той розділяє простір і спільність з іншими, собі подібними. Якщо людина не находиться в живому оточенні учнів Ісусових, то вона ще Його не знає. Бо хто знає Ісуса і народився від Духа, той привитий до Лози, посеред багатьох галузок.
Оїдіум, так називається вкрай небезпечна хвороба виноградників. Серед багатьох серйозних наслідків зачепив ось цей: «Молоді пагони погано ростуть, не визрівають, іноді буріють і гинуть». Грибок вражає одну за одною галузки і листя. На відміну від виноградника, зрілі, близькі до Ісуса – Лози можуть бути допомогою тим, хто хворіє. Допомогою прикладом, участю, увагою, турботою. Хто міцно тримається Христа, той не перестає допомагати ближнім у різних потребах, особливо зв’язаний з ростом і зрілішанням. Християни, байдужі до духовного здоров’я одне одного, наражаються на небезпеку перетворитися на церкву, яку Господь, як світильник, забере з його місця (Об. 2:5).
Я потребує плекати близькі, довірливі, взаємозобов’язуючі, підзвітні стосунки у колі братів. Занепад для церкви – це байдужість один до одного. Байдужість – це процес всихання галузки, не важливо чи це викликано західною політкоректність та толерантністю, чи українською непошаною, гордістю, самозайнятістю. Саме байдужість робиться сьогодні найвиразнішими виявом Ісусвого пророцтва про охололу любов. Без Лози-Ісуса у мене немає шансів зберегти її. Бо Він є Лоза, а ми (не просто я) – галуззя.